Теперішній Папа Франциск є вихованцем українського священика, – отець Андрій Євчук

Днями на Тернопільщині – своїй малій батьківщині – перебував у відпустці секретар нунціатури Апостольського Престолу в африканських країнах Замбії й Малаві отець Андрій Євчук. Але навіть у приватній поїздці час у нього вельми спресований. Та попри все, наш земляк дав ексклюзивне інтерв’ю для «Сільського господаря». 
– Всечесний отче, наскільки відомо, за понад 300 років існування Папської дипломатичної академії ви є лише третім представником України, який її завершив. Розкажіть про це детальніше.

– Мета згадуваної дипломатичної академії – виховати таких провідників, які зможуть представляти Ватикан, як державу, і Папу Римського, як главу Вселенської церкви, на міжнародному рівні. Раніше ці функції одноразово виконували так звані папські легати, але вони не жили в цих країнах. З часом сформувалася потужна дипломатична школа й сьогодні її вихованці – папські дипломати, або ж нунції, на постійній основі представляють державу Ватикан і велику церкву всього світу перед тією чи іншою державою та місцевою церквою.
За час існування академії у ній справді навчалися лише 3 представники України – два з греко-католицької й один – з римо-католицької церков. Це, очевидно, пов’язано з історичними подіями, які відбувалися на наших теренах. Але хочу вірити, що невдовзі на цю відповідальну місію будуть покликані й інші священики – наші співвітчизники.
– Чи насправді теперішній Папа Франциск є вихованцем українського священика Степана Чміля, який похований у базиліці святої Софії у Римі?
– Я це можу підтвердити, тому що на одній зустрічі понтифік особисто про це згадував. Ще коли він був семінаристом, то прислуговував під час служби у візантійському обряді владиці Чмілю. Тож і тепер у нього великий духовний сентимент до України.
– Наскільки реальним може бути візит Папи Франциска до нашої держави в найближчі роки?
– На жаль, я не знаю політичної ситуації й розвитку тих подій, але з преси відомо, що Президент України запрошував Папу відвідати нашу державу. Коли це відбудеться – сказати важко, принаймні у календарі Папи на 2018 рік такий візит не запланований. Але, попри те, нам слід духовно готуватися до цього й вірити, що такий історичний візит відбудеться.
– Ваші життєві дороги пролягали до Італії, Африки та США. Як вам вдається долати мовний бар’єр?
– Окрім мови, яка є дуже важливою у спілкуванні, велике значення має духовне спілкування. А щодо мов, то добре знаю італійську, бо в цій державі я прожив десять років і був там священиком. Англійську знаю, але нею ще не володію так вільно, як би цього хотів. Та попри те, у Штатах я спілкувався з українськими емігрантами, у церковних громадах і семінаріях. А зараз працюю на південно-африканському континенті – у державах Замбія й Малаві.
– Що Вас найбільше вразило у менталітеті жителів Замбії та Малаві?
– Передусім, їхня культура, бо вона досить відмінна від нашої. Скажімо, святкова літургія триває 6 годин і наповнена місцевими традиціями. Щось на кшталт наших гаївок. Але там народних традицій набагато більше. Можливо, тому що християнство досить молоде. Цьогоріч ці держави святкували лише його 125-ліття.
– Очевидно, ви спілкуєтеся з африканцями й на світські теми. Що їм відомо про Україну? 
– У Малаві, приміром, розмовляв з місцевим лікарем, який знає Україну й футболіста Шевченка. Можливо, ви здивуєтеся, але там є багато українських лікарів з клініки Амосова та вихованців Львівського медуніверситету. Вони на доброму рахунку. А тамтешні молоді люди приїжджають на навчання в українські медичні виші.
– Які враження у вас залишилися від навчання у Тернопільській духовній семінарії імені Йосифа Сліпого?
– Особисто для мене – це незабутня Альма-матер, де я навчався з 1999 року й почав формуватися як священик. Тут у мене залишилося багато друзів, з якими ми контактуємо через соціальні мережі. Особливим місцем для нас є чудотворна Зарваниця. Вона, як колиска духовності, в якій ми, колишні семінаристи, отримали великий кредит довіри. І тепер, як у тій притчі про таланти, хто наскільки може, їх реалізовуємо.
– Ви образно згадали про колиску, а давайте повернемося до колиски вашого дитинства…
– Я родом із Чортківського району, з дуже гарного села Базар, де й сьогодні проживають мої батьки. І коли мене запитують, звідки я, то відповідаю: «Із Базару». В Україні це сприймають як жарт, а за кордоном розуміють, що це назва населеного пункту та його значення, бо воно однакове у різних народів.
– В юності у вас не було проблеми вибору життєвої дороги?
– У житті я завжди послуговуюся мудрим правилом – довірятися Богові, тож ніколи не вибудовував плани наперед. А коли після 9 класу, закінчив Чортківську дяківську школу, то зрозумів, що Бог мене кличе до чогось вищого. Тоді вступив у семінарію, мріяв стати сільським священиком. Але на завершенні навчання владика запропонував мені їхати на навчання до Риму. А вже там мені запропонували вступити ще й у Папську дипломатичну академію.

Розмовляв Богдан НОВОСЯДЛИЙ
Фото Ярослава СТАРЕПРАВА