Андрій Строєвус та Богдан Лихий випробовують нові методи рейдерства? (фото, відео)

Пан Володимир Шевчук орендує ставок у с. Домаморичі Тернопільського району з 2002 року. До нього за хорошим уловом та відмінним відпочинком з’їжджаються люди зі всієї області, з сусідніх регіонів, в гості навідуються навіть іноземці. Проте 8 липня цього року на березі ставка з’явилися неждані візитери…

– Це був санітарний день, ми з дружиною перебували на території ставка. Приїхали голова райдержадміністрації Тернопільського району

Петрович та кілька місцевих «любителів рибалки» з-поміж мешканців села. Без дозволу і плати вони зайняли альтанку, де я надаю рекреаційні послуги, і почали закидати вудочки. Коли я підійшов на розмову, то почали вимагати у мене документи на став. Я запросив їх до свого вагончика – вони відмовилися йти. Довелося принести всю документацію до них. 

Наші можновладці довго розглядали її, а наступного дня мене запросили на комісію в РДА. Там були присутні журналіст від «Свободи» (авт. – а стаття під гучним заголовком «У Домаморичах селяни не можуть підступити до власного ставка» не забарилася з’явитися вже 25 липня), начальник міліції, представник земельного відділу району, начальник області з риболовлі, юрист від адміністрації та три мешканці села. Вони дуже пильно переглядали документи, оригінали яких є у них самих, і не виявили нічого, за винятком недоліків роботи своїх же служб: в додатку до договору про оренду було вказано 2%, а я сплачував орендну плату згідно нового указу президента у 3% від оцінки землі. Претензія також була до простроченої нормативно-грошової оцінки землі – і більш нічого. Про це чиновники самі повинні були б попередити і проконтролювати – що треба виготовити нову. Витяг, котрий від мене вимагали зробити, я зробив. А нова грошова оцінка земель від орендаря не залежить! Вона залежить від переоцінки земель земельним відділом, яка повинна відбуватися раз в 10 років. Досі її не було. Інші контролюючі служби до моєї діяльності зауважень не мають.

Здавалося б, у чому проблема? Місцева влада продемонструвала не найкращі методи контролю за діяльністю приватних підприємців, м’яко кажучи – доволі дивні та провокативні. Однак на цьому можна було б поставити крапку, якби не той факт, що…

– Тепер, після їх візиту, на свята і щовихідних на ставку – кошмар. Населення приходить без дозволу, ніхто не звертає уваги на орендаря, влаштовують дебош і розкрадають рибу! Крики, п’янки, гулянки, купи сміття… Постійні клієнти хочуть приїхати, але у таких умовах нормальний відпочинок неможливий!

Я не маю сумнівів, що це «свободівська» влада координує, підбурює чи «проплачує» мешканців села до таких дій. Ситуація подібна на якесь рейдерське захоплення!

Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 29 травня 2013 року про затвердження «Типового договору оренди водних об’єктів» орендар не повинен перешкоджати людям купатися, плавати на човнах, рибалити чи здійснювати забір води із водойми. Однак вказано, що дії рибалок-любителів можуть завдавати шкоди рибогосподарській діяльності на орендованих водоймах. Відтак орендар має право обмежувати частково або повністю обмежити право загального водокористування. 

– Якби ж люди поводилися в межах розумного! На початку моєї діяльності було домовлено, що мешканці села у вихідні можуть рибалити з одним вудилищем безкоштовно. Проте людям поклади палець в рот – вони по лікоть відкусять. Селяни почали зловживати цим правом. Вони хочуть «халяви»: їх цікавить не культурний відпочинок чи спортивний інтерес – а бажання наловити риби, «затаритися». Їх поведінка суперечить Закону України «Про аквакультуру». Я виділив шматок дамби – 5 місць –  для загального водокористування, де можна безкоштовно виловлювати рибу. Та людей і це не влаштовує.

Цьогоріч у кінці червня проходили 48-годинні змагання «Рибалка у Домаморичах». Учасники встановлювали свої особисті рекорди, адже виловлювали рибини вагою 11 кілограм. Більшість людей, котрі приїжджають, задоволені – тут чисто, охайно, упорядковано. На ставку у пана Володимира вже є і свої традиції, наприклад, у другу неділю липня орендар пригощає відвідувачів юшкою, бо ж це – День рибалки. Вартість користування ставком, риболовлі за дві вудочки – 50 грн в день з людини. «Полювати» на рибу можна з 6:00 до 20:00. З собою можна взяти до 5 кг аборигенних видів риб (плотва, карасі, окунь).

– Ця ціна є цілком обґрунтованою, – пояснює Володимир Шевчук. –Адже треба оплатити оренду земель, корми, паливо… Якщо комусь не подобаються ці умови – будь ласка, є інші місця. Конфлікт виник саме тому, що у ставку таки є риба. Людей охопила заздрість. Якби рибу не крали, то б такої проблеми не виникло… Ця риба – карп, амур, карась, щука, яку я запускав і вирощував, – є приватною власністю. Треба вкладати роки, зусилля і кошти, щоб отримати результат.

Міліція, яку неодноразово викликали на «місце злочину», ніяк не реагує на протиправні дії місцевого населення, що наштовхує на думку: чи не з вказівки самого голови РДА правоохоронці не складають адміністративні матеріали і вперто відмовляються фіксувати численні факти крадіжки риби?

– Я хочу спокою, який був до 8 липня, – продовжує орендар. – Я звертався в Тернопільську прокуратуру, в РДА, в ОДА з заявами ще 21 липня. Отримав «посередню» відповідь – що моє питання буде розглядатися на комісії. Від Тернопільської обласної державної адміністрації відповідь надійшла щойно на початку вересня: що районна адміністрація спільно із селищним головою повинна провести роз’яснювальну роботу з мешканцями села стосовно правил водокористування. 8 вересня в РДА відбулася нова комісія по ставках, загальна по району. Провадив її заступник голови Богдан Лихий. Він наполягав, аби я виділив місце для риболовлі там, де захоче місцеве населення. Я ж пропонував мешканцям села визначити лідера – з ким розмовляти і домовлятися про умови, вигідні обом сторонам. Селяни почали кричати, що, мовляв, вони всі лідери. А рибалити вони хочуть так, щоб їх не можна було проконтролювати, щоб простіше було прихопити собі улов.

Рибалки на спеціалізованих форумах пишуть про справжню війну, яка ведеться між населенням Домаморичів та орендарем ставка. Селяни хизуються, що рибу виносять мішками, за принципом «скільки зможу – стільки вкраду». А от професійних рибалок обурює, чому одні дотримуються умов лову, а місцеве «самоврядування» чхати хотіло на орендаря і правила поведінки на водоймі? Для селян ніби не існує обмежень ані щодо кількості вудок, ані щодо кількості риби, ані щодо людяності стосовно орендаря. Цікаво, що питання про необмежений лов не піднімалося за весь час, як ставок орендується, а тільки зараз – здається, селяни і влада чекали, доки підросте «дармова рибка»? Учасники тернопільського «Fishing–club» бідкаються, що людям бракує пошани до чужої праці, а через це – пропадає перспективний ставок, і закликають зберегти рибну водойму хоча б «для себе». Бо інакше його чекає доля водойми у с. Почапинці: де «був орендар, його прогнали, а потім став почав нагадувати сміттєзвалище з плаваючими дохлими поросятками, курками і псами. Рибу сітками вибрали, потім те, що під корчами заховалось, товкли током: мов, став є власність громади – що хочу, те й роблю».

Марія Богданович, Тернопільська липа

Фото, відео – В. Шевчук