Були часи, коли корів у череді було поза сто п’ятдесят, — сільські будні на Тернопільщині
Буденна сільська робота, яка ніколи не закінчується, і її треба виконувати щодня, є звичною для Марії Левицької із села Мшанець Зборівського району. Тут вона проживає усе своє життя, будучи берегинею сім’ї та водночас жінкою-трудівницею, працює, не покладаючи рук. Ми цілком випадково зустрілися з пані Марією та поспілкувалися про її буденне життя і проблеми, якими живуть тисячі українських сільських жінок.
Цього дня моїй співрозмовниці випала черга випасати череду худоби з усього села, тому застали її на пасовиську на околиці села. Такий обов’язок трапляється кожному, хто тримає корову, один раз на тридцять сім днів. Саме стільки худоби ще залишилося у череді, а її господарів значно менше – поза двадцять, бо дехто з них ще тримає по дві корови, як і Марія Левицька.
– Були часи, – розповідає жінка, – коли корів у череді було поза сто п’ятдесят, а тепер їх кількість з кожним роком зменшується. Молоді люди не хочуть тримати господарку, багато хто їде за кордон на заробітки. Здебільшого худобу тримають люди пенсійного віку, адже треба, щоби хтось постійно був удома – зранку корову треба видоїти, напоїти, відв’язати, в обід – зустріти з пасовиська, ще раз видоїти, а по обіді знову те саме.
Випасання корів у череді значно полегшує роботу усім господарям, які мають крім цього багато турбот. Така традиція у Мшанці запроваджена уже давно і всім до вподоби, хоча оптимізму і бажання тримати корів у людей стає дедалі менше.
– Наробитися біля худоби треба дуже багато і цілорічно, – каже Марія Левицька. – Також необхідно тяжко працювати в полі, аби заготувати корми на зиму. Частину з них отримуємо за паї, а решту вирощуємо самі. Наша сім’я обробляє два гектари землі. Здебільшого засіваємо зерновими, але вирощуємо й інші культури. Тому роботи вистачає усій сім’ї. Крім того, треба докласти зусиль, аби виготовити та реалізувати якісну продукцію.
Мшанецькі господарі здебільшого везуть її продавати у Заложці та в Тернопіль. Дехто реалізовує молоко, сир та сметану у самому ж селі. Моя співрозмовниця торгує молочними продуктами у Тернополі. Переважно продає сир і сметану, бо молоко важко нести. Сироватку та залишки молока згодовує поросятам. Вистачає натуральних продуктів і для себе.
Великих статків такою працею заробити не вдається, розповідає жінка, але все ж господарка допомагає покривати інші витрати і не доводиться жити лише на чоловікову і мамину пенсію. До того ж, вони і син Назарій є надійними помічниками. А Марія Левицька, окрім домашньої роботи, ще працює прибиральницею у місцевій школі.
Попри всі труднощі, каже жінка, така робота їй дуже подобається. Вона любить працювати на городі, висаджувати найрізноманітніші сорти помідорів, огірків, капусти та інших овочів. Також їй подобається вирощувати квіти, хоч на цю справу у неї залишається дедалі менше часу. Відтак, задоволення отримане від роботи, повністю нівелює щоденну втому і проблеми.
Любов ТИМЧУК,
Коментарі вимкнені.