День Перемоги у Тернополі: молилися, билися, а УПЦ МП самостійно вшановувала пам’ять загиблих

Уже традиційно 9 травня залишає свій слід у Тернополі, адже без сутичок у нашому місті не обійшлося. Тому «Погляд» пропонує короткий виклад про святкування Дня перемоги.

До святкування однієї з неоднозначних дат у нашому місті знали і готувалися. Причому не лише представники комуністичної партії у Тернополі чи ветерани, а й націоналістичні сили.

Перший крок був зроблений 7 травня, коли голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда видав розпорядження «Про заборону використання 9 травня 2012 року символіки СРСР, комуністичної та нацистської символіки на території Тернопільської області». Правда, одразу наступного дня прокуратура оскаржила це рішення. Та й самі комуністи знехтували це розпорядження і 8го травня почали вивішувати червоний прапор надзвичайно високо. Мабуть, боялися, щоб не зірвали його тернопільські націоналісти.

Самі націоналісти розпочали шанування чергової річниці на день швидше. Уже 8 травня міська влада на чолі з духовенством порушили традицію святкування 9го числа і панахидою вшанували загиблих у Другій світовій війні. Сутичок тут не спостерігалося.

Інтригою 9го травня залишалися покладання квітів до Вічного вогню у парку Слави. Об 13 год. представники націоналістичних організацій міста не пропускали колону з червоними прапорами до Вічного вогню. На шляху до покладання квітів ветеранам заступили дорогу десяток представників ВО «Свобода». Тут відбулася сутичка, у результаті якої міліція у лиці підрозділів «Грифон» та «Беркут» зуміла погрузити націоналістів у службові авто, звільнивши дорогу прихильникам свята.

Щодо громадськості, то іншим заходом вона вшановували пам’ять загиблих. Адже ветерани, представники органів виконавчої влади, військові та молодь поклала квіти до могили невідомого солдата на пагорбі Слави. Тоді ж відбулася панахида, на якій були присутні священнослужителі лише трьох парафій – УГКЦ, УАПЦ та УПЦ КП.

Цікавою виявилася поведінка представників УПЦ МП. Адже ті прийшли уже пізніше, коли усі заходи відбулися. Вони, відділившись від інших парафій, лише зі своїми прочанами прийшли до могили невідомому солдату і самостійно відправили панахиду.

 Мар’яна Зварич, Погляд