Двійник із задзеркалля або Тернопіль, який міг існувати
«Збірка не так описує місто, як окреслює його присутність – іноді майже невловиму. Це місто напівреальне, тому архітектура в ньому теж дещо фентезійна, готична – але обов’язково з елементами суворої індустріальної естетики. І, попри деяку похмурість, там багато простору, повітря – а в будинках обов’язково світяться вікна. І багато ліхтарів на вулицях. Місто елетрифіковане, однозначно – і воно зовсім не лякає, скоріше заворожує», — каже тернопільська письменниця Уляна Галич.
Ми розмовляємо про її найновішу поетичну збірку «Урбамістика». Я запитую про містику поезії та прози, прототипи й ліричних героїв…
— Місто й містика пов’язані одне з одним уже бодай фонетично. Принаймні, перегукуються. А що ти знайшла спільного в першому й другому?
— Гадаю, трохи містичного у нашому повсякденні можна віднайти за будь-яких умов та обставин. Це можуть бути певні події, якісь випадкові, на перший погляд, збіги, зустрічі. Певні алгоритми, що визначають наше життя, певні люди, які приходять до нас у якісь моменти – можливо, аби чомусь навчити чи, навпаки, винагородити за щось. Називати все це можна як завгодно – проте слід зізнатись, що твереза раціональна логіка не завжди спроможна пояснити те, що відбувається навколо. Інакше в цьому світі не зосталось би багатьох цікавих речей – тієї ж поезії, наприклад.
Щодо містичного в місті – то слід розуміти, що, проникаючи у семантику поезії, реальні речі, місця, топоніми дещо трансформуються – їхні контури загострюються, або, навпаки, стають більш розмитими. Коли ми говоримо про образ міста як один із центральних, що визначає мою книжку, то це не якесь конкретне місто – скоріше, його метафізичне втілення, певний знаменник, до якого зводиться внутрішній текст.
— І загалом – чому саме на цих двох темах і місці їхнього перетину вирішила сфокусувати увагу?
— Можливо, мене просто привабила красива алітерація. Або ці теми завжди були мені цікавими, і поява книжки стала підсумком тривалого періоду роботи – і результатом певного творчого прогресу.
— Пригадую, минулого разу ми говорили про збірку містичних новел «Кроки за спиною». Чим її настрій відрізняється від настрою «Урбамістики»?
— Настрій відрізняється настільки, наскільки може відрізнятись поетична книжка від прозової. Хоча насправді в «Урбамістиці» багато сюжетного, там є свої персонажі, є якісь лінії, які можуть простежуватись. Одначе містики в збірці не так і багато – принаймні, це не акцентується навмисно – коли я починала роботу над збіркою, точніше її початковим варіантом, то концепт дійсно був доволі готичним і, певною мірою, похмурим. Однак з часом з’явились нові тексти, канва книжки набула нових відтінків і барв. Тож сьогодні «Урбамістика» – це скоріше не збірка готичної поезії, а якась інтимно-філософська візія оточуючого мене світу.
— І загалом – чому містика? Якими вона володіє виражальними засобами, котрі приваблюють тебе?
— Містика – це завжди цікаво і красиво, це дає величезні простори для творчості. Врешті, це вміння помічати якісь дрібні, але промовисті деталі в щоденній круговерті. Якщо підходити до трактування містичного як певної світоглядної категорії, як способу пізнання світу, то, напевно, кожен поет в глибині душі є трохи містиком. Навіть ті, котрі відкидають ідею трансцендентного, не можуть в окремі моменти не відчувати його впливу. Чим є процес написання поетичного тексту – якщо не проявом містичного в повсякденні? Інакше поезія перетворюється в накопичення словесних банальностей, – байдуже, римованих, чи ні.
— А чим поетична містика (чи містика поезії) відрізняється від своєї прозової посестри?
— Проза – це завжди історія. Сюжет, персонажі. Чітка внутрішня логіка – читач має бачити, чому відбуваються ті чи ті події, байдуже, наскільки фантастичними вони є. Поезія не мусить прив’язуватись до певної структури, вона нічому нічого не винна. Поезія живе власним життям, іноді доволі безладним, але цікавим.
— Розкажи про містичні точки того міста, що у збірці
— Місто, яке у збірці – доволі похмуре, специфічне – воно не всім по зубах. Його містика – це безлюдні парки, порожні вулиці, непрацюючі світлофори. Це кучугури снігу на узбіччях, не розчищені тротуари, зграї бездомних собак. Однак собаки доволі сумирні, вони товаришують з місцевими безхатьками, а сніг падає легко і тихо. Містика – це також старі двори, захаращені всіляким мотлохом, мовчазні дерева, будинки, які могли б тут існувати – привиди будинків, якщо хочеш.
— А ще про те місто, що було прототипом, і те місто, котре стало ліричним героєм збірки.
— Ймовірно, Тернопіль як прототип присутній у збірці. Але не є її ліричним героєм. Це вже якесь зовсім інше місто – наче двійник із задзеркалля, або той Тернопіль, який міг би існувати, якби в його долю нищівним чином не втрутилась Друга світова. Іноді я відчуваю присутність оцього іншого міста дуже чітко – воно наче проривається в нашу реальність з якогось потойбіччя.
— Працюючи над «Урбамістикою» ти оформлювала відчуте чи за допомогою поезії досліджувала тканину міста?
— Скоріше, потроху і першого, й другого. Місто – це такий цікавий, живий організм, взаємодіяти з яким буває досить непросто. У відповідь на надмірну цікавість воно може проявити зверхність, брутальність чи навіть жорстокість. Але всі ці реакції насправді – не більше, аніж страх. І спроба певної втечі – тема втечі присутня в книжці досить відчутно.
— І, якщо говорити про поезію, – чим вона є для тебе – запитаннями чи відповідями?
— Запитаннями. На які іноді вдається знайти відповіді. А іноді – ні.
— Розкажи про архітектоніку збірки – гадаю, як і спосіб будови міста, вона має вагоме значення.
— В книжці – п’ять розділів, у кожному з них по 20 текстів. Таким чином, разом виходить 100 віршів, кожен з яких є наче окремим кроком чи сходинкою. Певною мірою це символічне число, мені подобається його цілісність, приємна округлість, а разом і з тим – потужний символізм, значний енергетичний потенціал.
Розділи книжки – наче окремі самостійні структури, проте міцно пов’язані одне з одним. Наче мікрорайони у місті – вони можуть бути дуже різними – елітними, приватними, спальними, навіть бандитськими – але тільки разом можуть витворити цілісний конгломерат.
— Наостанок розкажи про загальні координати книжки, тобто скільки часу над нею працювала, як з’являлися вірші, як знайшлася назва збірки
— Робота над збіркою почалася, либонь, років зо три тому. Але до неї увійшли тексти, написані значно раніше – деяким віршам вже до десятка років, вони були опубліковані ще на шпальтах сайту «Гоголівська академія», дописувачкою якого я свого часу була. Таких віршів у збірці небагато, але вони є. Також є і цілком нові тексти, написані за тиждень-другий до остаточного формування рукопису. Мені видається знаковим, що всі ці вірші вдалося поєднати в досить цілісну книжку – вона стала своєрідним етапом, підсумком цілого періоду творчості. Тепер я зі спокійною совістю можу працювати над новими проектами – і це вже будуть вірші зовсім іншого звучання, інших акцентів та інтонацій. Проте, безумовно, місто завжди буде присутнє – неначе певна точка відліку, одна з визначальних координат.
Запитувала Анна Золотнюк
Коментарі вимкнені.