Хабарі, скандали та поділ на своїх: закулісся «Дзвонів Лемківщини»

Традиційно перша неділя серпня збирає на Монастирищині всіх лемків з України та закордону. Цього року  на 14 Всеукраїнський фестиваль  «Дзвони Лемківщини», який проходив 4-5 серпня приїхало 120 виконавців та колективів з Тернопільської, Хмельницької, Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської та Київської областей, а також гості із Чехії, Словаччини,Сербії, Росії, Польщі, Канади та Сполучених Штатів Америки.

Окрім великої сцени, цього року працювала і дитяча сцена, на якій протягом 2-х днів виступило близько  30  колективів.

Розваг  було чимало: на фестивальному полі працювала  кухня, на якій учасники могли спробувати традиційних лемківських страв та напоїв,  відбувалась виставка-продаж  товарів народно-ужиткового мистецтва, атракціони для наймолодших гостей свята. Була також і облаштована територія для гостей, які приїхали на два дні.

На фестивалі  розташувалось   містечко,  де кожен район Тернопільської області  виготовляв макет лемківського будиночку, в якому свої роботи могли виставити народні майстри. В містечку також лунав спів, були танці, бряжчали келихи і промовлялися тости.

Фестиваль розпочався урочистим виступом голови Всеукраїнського товариства «Лемківщина»  Венграновича Олександра  Івановича, голови  міста Монастириська  Геди Володимира Михайловича та високопосадовців і керівників Тернопільської області. Після цього відбулася панахида та нагородження  артистів і майстрів званнями Заслужений та Народний.. Після запалення Варти розпочався концерт, а о 16.00 організатори запалили дитячу Ватрочку та відкрили сцену для наймолодших артистів.

Концерт відбувався до вечора, а продовжили його гуляння, які проходили  цілу ніч. Другий день був не  менш грандіозним, зробивши фестиваль наймасштабнішим дійством в Тернопільській області.

P.S.   Як завжди, хочу всунути свої 5 копійок. За 14 років проведення фестивалю цей рік виявився найграндіознішим. Звичайно якщо ви лише глядач. Бо з цього ракурсу все виглядало чудесним та геніально спланованим: яскраві костюми, запальні танці, дзвінкі голоси, і що важливо, абсолютно ідеальна інфраструктура : туалети, вода, кухні, асфальтована дорога.

   За лаштунками відбувалися дивні речі: затверджений сценарій виступу колективів мінявся щохвилини,  тому жоден з артистів не знав коли його черга. Було  все за принципом: «Ой я приїхав за 150 кілометрів, майте совість дайте мені виступити раніше, я ще додому сьогодні потрапити хочу», чи «В мене на відповідальності 30 дітей, якщо хтось отримає сонячний удар, кому за це відповідати?» . Так, до прикладу,  артист під номером 30, мав виступити о 17.00, а виступив на ТРИ З ПОЛОВИНОЮ ГОДИНИ ПІЗНІШЕ!  Організатори відмовлялися надавати учасникам фестивалю будь-яку точну інформацію, нерідко дозволяли собі лаятися та хамити, як молодшим так і старшим артистам. Ну звичайно, ставлення до артистів зі званнями та нагородами було абсолютно інакше. Близько 20 колективів взагалі відмовилися виступати, лише забрали грамоти «для звіту» перед начальством і поїхали додому.  Більш кмітливі, давали хабара, аби їх швидше пропустили на сцену. Проблемою стало і те, що не було попереднього прослуховування, і коли один виконавець демонстрував  2 номери, то інший – весь свій репертуар, забуваючи, що головне не кількість, а якість. Була ще цікава річ з нагородами і сувенірами для учасників: їх давали, мабуть лише обраним.

  На дитячій сцені були не менш  цікавіші події.  Батьки, які привезли маленьких зірочок нерідко скандалили між собою, а іноді це було так, що чули глядачі. Такий собі перфоменс, задій план , моральна підтримка, для того хто вже виступав на сцені.  Та це ще не кульмінація: уявіть собі, 5-ти річну маленьку дитину, яка співає під фонограму!!! В нас завчасно готують дітей до великої сцени. Цей жах глядачі вже давно навчились відрізняти, тому не дивно,  що вони розходились під час таких виступів. За те, підтримували дітей оплесками і вигуками, коли на сцені звучала жива музика. 

   Тут також творились цікаві речі з подарунками для дітей: одним вручали грамоту і чималенький пакунок, а іншим грамоту і… слова подяки!!! За сценою можна було побачити діток, які плачуть, і це вже не здавалося дивним.  Тільки не розумію, нащо робити таку різницю між дітьми??? Або вручайте всім одинакові подарунки, або не вручайте нікому нічого взагалі!!! Не здивуюсь, якщо на наступний рік, взагалі не буде дитячої сцени.

   Можливо, я не маю права так судити про працю людей, але я відвідувала цей фестиваль з 5-ти років, тобто коли він мав обласний масштаб,  коли не було такої інфраструктури, як зараз,  коли біля сцени не було асфальту, а була грязюка, і люди танцювали в тій грязюці, не боячись за свої дорогущі костюми. Я була тоді, коли фестиваль проходив на початку червня, коли, нерідко, через дощі, відмовлялась працювати апаратура, коли добратись до місця проведення можна було лише повнопривідним транспортом, коли не було санвузлів і проведеної води. І знаєте: саме тоді панував дух братерства на тому полі,  артистів вважали носіями автентичної лемківської культури, і не дозволяли собі навіть підвищувати тону. Бували моменти коли люди плакали і сміялись разом, коли знаходили загублених друзів та родичів під час переселення. Це був справжній фестиваль. 

   А зараз, це заполітизоване, дійство, на якому відмивають гроші,  зараз це один з найпрестижніших фестивалів в Україні, зараз «Дзвони Лемківщини» перебувають у своїй зеніті слави. Але, думаю, ще кілька років такого ж дійства , і такого ж ставлення до людей – і фестивалю не стане. Бо ніхто не захоче виступати ні тій сцені. Правду казали люди: чим кращий фестиваль, тим гірше ставлення до артистів.

 Анна-Лілія Кокора, новини Тернополя “Погляд”