Хто збере плоди «Калинового цвіту»?

На інтернет-порталі одного з потужних видань Тернопільщини було розміщено матеріали, що стосуються надання земельної ділянки розміром 13га такому собі городньо-садовому товариству. Здавалося б нічого екстраординарного у цьому немає. Прислухалась міська влада до слів прем’єра про «не скігліть і брать лопати» для самозабезпечення продуктами харчування, та й слава Богу. Проте, не все так просто. Рішення щодо виділення земельки міською радою приймалось задовго до доленосних слів прем’єра-реформатора. Невже це він дослухався до голосів знизу, а не навпаки? А ви кажете – не вміють працювати. Вміють, коли захочуть. А тим більше для побратимів. Покращення життя вже сьогодні – об’єднавче гасло. Для тих, хто при владі.

Садово-городнє товариство вже з добрих місяців три, як то кажуть у мене «на олівці». Після проголошення міським головою про організацію громадських рад, це скромне товариство садівників-городників зіграло не останню роль у моєму входженні у, назвемо її, антикорупційну Громадську раду. По простоті душевній, чомусь подумав – ось воно, нарешті, таки приймемо під громадський контроль діяльність місцевої влади. Дурень думкою багатіє. На дворі – червень, а жодного, підкреслюю жодного робочого засідання цієї ради не відбулося. Все організаційними питаннями займаємось. Але про раду – іншим разом.

Повернемось до городників. 13 гектарів – площа чималенька. Скільки барабольки на ній можна виростити, скільки огірочків з помідорами зібрати. Не кажу про яблучка з грушами. Та для них потрібен час. Але знову біда. З коментарів міського голови можна зрозуміти, що земельку виділятимуть нужденним черговикам для облаштування помешкань. Тут у мене, як юриста, вже виникає кілька запитань. Головне з яких чи відомий міським урядникам такий правовий термін, як цільове призначення земельної ділянки? Коли так, то говорячи про садівництво й городництво не варта обнадіювати черговиків-квартирників. Коли ж землю виділяли під житлове будівництво, то не варто «втирати» громаді про городництво з садівництвом. А то, знаєте, якогось не зовсім гарно виходить. Знову громаду за «лохів» мають. Це – не правильно.

Ще більше запитань про безпосередньо ентузіастів садово-городньої справи. Простіше – «явки, імена, паролі», як любить висловлюватись наш північно-східний сусід. Хто ті щасливці, що, нарешті, матимуть змогу самозабезпечитись дарами приміської землі? Може, ще охочі знайдуться? Як видно з перебігу подій, мовчать батьки-засновники, мов червоні партизани – не здають імен героїв, явок і паролів. Мовчать і державні реєстратори, а мали б знати. Та нічого – віднайдуться, або відшукаємо.

Кількість помилок, недоречностей, а то й відвертої цинічної брехні за рік урядування нинішньої команди вже вичерпала свій ліміт. Кожен наступний промах – стрімке падіння вниз. Щось за скоро. Невже жага миттєвої наживи така ненаситна? Повинен би спрацювати, бодай, інстинкт самозбереження.

Олег Мартинюк для Погляду

 

Коментарі вимкнені.