КораЛЛі в Тернополі розповіли, яку пісню написали про наш город-пєчальку та зіграли на трембіті посеред вулиці (фото)

12 січня гурту “КораЛЛі” виповнилося 7 років. Цього дня вони завітали з концертом до Тернополя, потішили місцевих акул пера у Тернопільському центрі комунікацій байками, та навіть заколядували під ТЦ «Атріум», шокуючи перехожих незвичними для Тернополя інструментами.

Тернопіль досі пам’ятають через публіку фестивалю «Нівроку»

–          Мишко Адамчак: у Тернопіль вперше приїхали на фестиваль «Нівроку». Дотепер пам’ятаю ту публіку (показує, яку – підіймає догори руки та махає ними – прим.ред.).

–          Віля Чупак: тоді нам не платили нічого, але казали, шо добре вродила в Тернополі бульба, то ми поїхали, думали, шо хоть собі бульби візьмемо, а тут ще й кобіти трапилися…  Для мене місто – то завжди люди. І якшо я їду кудись, то не тому, шоб дивитися якусь архітектуру. Для мене довгий час, поки тут не було добрих товаришів-колєгів,  Тернопіль був такий «город-пєчалька». Бо коли чекаєш потяга, то інколи навіть кав’ярні не знайдеш, де б попити кави. Але зараз ця тенденція перейшла.

Пісня «Автостопер» написана з думкою про Тернопіль

–          Віля Чупак: коли я писав текст, то думав про Тернопіль, бо тоді я працював в Києві і почав їздити стопом. А Тернопіль був таким відправним пунктом. Сюди ти доїжджав, тут закінчувалися всі дороги, магістралі, сюди ще фури завозили. А з Тернополя вже треба було якось чи платити, чи ловити більші попутки і платити. Зрештою, традиційно і в Тернополі, і в нас на Прикарпатті, нормально їздити стопом за гроші. Ти пиняєш, і усі переконані, що ти маєш заплатити. І довго приходиться відмазуватися чи тікати: «Нє, я стопер. В нас є гроші, але я не заплачу!».

Про лемківські корені в гурті

–          Віля Чупак: нас тут є троє білявих лемків. Але покишо білявих, бо то залежить, яким шампунем скористатися. Гуцул – Васьо. І цей… (вказав на рудого барабанщика гурту Вітю Кукурузу – прим.ред.). Ми його до себе, до лемків приписуємо. Бо вже, як повівся з лемком, то стаєш лемком. То кажуть, як кобіта побула під лемком, то вже лемкиня.

–          Вітя Кукуруза: насправді 50% мого коріння – це Тернопільська область, Зборівський район, село Озерна.

–          Віля Чупак: але то так, коли ми приїжджаємо в Тернопіль, то ми лемки. А коли приїжджаємо у Верховину, то ми вже гуцули (сміється – прим.авт.). Але я не прихильник того, щоб ділитися на лемків, гуцулів… Єдине, що є, то якийсь такий дух, ми називаєм то – карпатський дух. В мене в мові десь пробиває там-сям яке слово. Якшо ми деколи й закидаємо якимись діалектами, то тими лемківськими. Бо потім десь в горах Карпатах я говорю якесь не українське, а закарпатсько-лемківське, то ті настрої гуцулам не подобаються. Хоча можливо, хтось інший думає, що це я казав гуцульсько-карпатське слово.

Про роль мам в житті рок-вар’яте

–          Мишко Адамчак: у нас часто буває таке, що от є якась пропозиція якоїсь пісні, чи якоїсь поїздки. Хтось запропонував, а всі так: «О, ні, це фігня». Розійшлися. На другий день приходимо: «О, нормально, можем робити!».

–          Віля Чупак: а за цей час, поки ми розійшлися, Мишкова мама дзвонить до моєї мами: «Дай своєму штурпаку якогось прочухана, шо вони сваряться?». І ми починаємо розборонювати мам: «Всьо, всьо, зробим пісню, добре»…

Про назву «КораЛЛі»

–          Віля Чупак: сприймати, як «кор» – карпатські, «аллі» – аллігатори. А чо, власне, алігатори, бо то якраз та така карпатська порода, яка, вважається, що її вже нема, вимерла, прирівнюється до святих.

Як прийняли дату народження гурту

–          Мишко Адамчак: три роки тому, 12 січня, ми поверталися з Польщі. Уже основну частину дороги проїхали, перетнули кордон, порозкладали крісла в бусі, прилягли – залишалося якихось 50 км до Львова. Ми дзвонимо до Назарка Біди, кажемо: «До години часу приймай нас, ми вже під’їжджаємо», і не встигли від’їхати пару кілометрів, як, точно пам’ятаю, що всі почули від водія один вигук на букву «Б» і ніхто не встиг зрозуміти, що відбулося. Бус просто через дах перевернувся. Наступний дзвінок до Назарка був через три години: «Назарку, виручай – приймай пологи».

–          Віля Чупак: ціла купа пригод, і десь о п’ятій ранку ми вже сиділи в Назарка на кухні, і вирішили, що хай це буде датою народження нас усіх, яко «КораЛЛі», бо ми були всі вкупі. Але йому ще задовго до того пішла перша трембіта, як подарунок.

Кому дарували трембіти

–          Віля Чупак: це є недешевий подарунок… Коли я купив концертну, то першу свою почесну трембіту отримав наш друзяка у Львові – Назар Біда. Ще одну чистосердечно подарували «Скрябіну» в Франківську.

–          Юрко Адамчак: Ющенку…  ми були б раді подарувати. Хай тільки приїде. Якщо ви будете мати можливість – передайте, ми подаруєм.  Янукович теж хай приїде, ми йому зверху додамо.

Про карпатський ріг та інші інструменти

–          Віля Чупак: ми регулярно поновлюємо інструменти. В нас були інші, просто, якщо трапилася нагода, то завжди можна подарувати чи дати в користування якимось добрим товаришам, якщо ти бачиш, що воно далі йде на популяризацію таких інструментів. Цей ріг – свіжий, від майстра з Яворова.

–          Мишко Адамчак: відкрию вам невеличку таємницю, трапляються і такі події, як «отримати подарунок від «КораЛЛів» у вигляді рогу, або трембіти».

–          Василь Юзьков: традиційно роги використовувалися (ви й зараз їх можете зустріти) на коляді. Пів світу з’їжджається до Верховини, щоб побачити ці залишки етносу. І там всі гуцули, які приймають участь, стають в коло, кожен дістає свій ріг і проганяє злих духів. Були такі вірування, що доки живуть ще трембіти, роги, сопілки, флеяри, доти ще буде світ триматися. Трембіти зараз можна зустріти і в таких обрядах, як похорони. Через це нам на одному виступі закидали, що «Ви дивіться, де використовуєте трембіту»…

Через трембіту вигнали з «Червоної рути»

– Мишко Адамчак: через трембіту нас вигнали з фестивалю «Червона рута» в 2008 році. Сказали, що ми неправильно використовуємо її, що це дужий символ і ми не маємо права його так використовувати… Але цей фестиваль став для нас якраз переможним. Бо хоч франківське журі відправило нас в «резервісти», потім київське журі сказало: « А приїдьте в Київ, ми вас ще раз прослухаємо».

– Юрко Адамчак: зараз, якшо вже не використовувати трембіту так, то вже й ніяк вона не буде використовуватися, її просто забудуть.

Про плани та кар’єрний ріст

–          Юрко Адамчак: здається, в такому приватному підприємстві, як «КораЛЛі» немає кар’єрного росту 🙂

–          Віля Чупак: ми вже і так пережили вдалі починання, у нас одним із стратегічних планів на майбутнє є – розпастися якось феєрично 🙂

–          Мишко Адамчак: насправді ми використовуємо «КораЛЛі» для прикриття. Основне, це наркобізнес, проституція, ми навіть хостел відкрили у Франківську 🙂

Після зустрічі з тернопільськими журналістами, п’ятеро вар’ятів з гурту «КораЛЛі» не могли не заколядувати, адже «на носі» щедрий вечір. Вони вийшли на вулицю перед ТЦ «Атріум» і спочатку підіграли на трембіті та сопілці ту колядку, котра тут звучала з динаміків. А потім, в паузі між колядками та піснями, які «Атріум» вмикає на всю вулицю, заколядували під акомпонемент незвичних для Тернополя музичних інструментів. Дехто з перехожих зупинявся послухати, а дехто «на ходу» здивовано оглядав екзотичних гостей. Але всі, хто бачив цей різдвяний перфоманс, посміхалися. Ось так Івано-Франківський етнос від рок-вар’яте “КораЛЛі” подарував святковий настрій тернополянам.

п.с. Не сприймайте надто серйозно усі відповіді учасників гурту “КораЛЛі”, а спробуйте розгледіти в них веселу лемківську вдачу, гуцульський жартівливий настрій та творчі серця. 

Більше фото в офіційних групах “Погляду” та Тернопільського центру комунікацій в соціальних мережах: Вконтакті, Фейсбук. 

 Текст Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”,
фото Володимир Явнич, фотоагенція “Дубельтівка”