Лялька-мотанка майстрині Мирослави Гірняк із Тернополя увійшла до каталогу найкращих в Україні
Завжди привітна, одягнута в українську вишиванку зі щирим серцем і гостинністю часто приймає гостей на власному обійсті у Тернополі народна майстриня Мирослава Гірняк (на фото справа). Вона годинами може розповідати про українські звичаї, вироби мистецтва й охоче і безкорисливо навчати усіх бажаючих всьому тому, що вміє сама.
Вироби Мирослави Василівни займають почесне місце не лише в її серці, а й створюють особливу ауру в українській світлиці на подвір’ї талановитої сім’ї Гірняків.
Переступивши поріг, відразу стає зрозуміло, що так облаштувати родинну господу може лише жінка, яка пишається своїм корінням і цілком відповідає званню народної майстрині. А її чоловік – відомий художник Євген Гірняк – гордиться талантами дружини, тож допомагає їй в усьому, чим може. Як і син Тарас, теж знаний художник.
Посеред світлиці встановили великий дерев’яний стіл, за яким інколи збирається родина або ж учасники майстер-класів. У кутку кімнати – імітація печі, з якої жевріє вогнище – головний атрибут осель наших предків. На покуті стоять образи, прикрашені вишитими рушниками, а на поличках – власноруч розмальовані тарілки. Але найбільше тут ляльок-мотанок найрізноманітніших розмірів, кольорів та стилів. Їх виготовленню Мирослава Василівна віддає себе уже більше шести років. Кожна з них неповторна і єдина, з власною історією та символічним значенням. Є тут і мотанки в українських віночках, і ляльки-колядники, і персонажі з Різдвяної шопки, і навіть Шевченкова Катерина, одягнута у ряднину і з немовлям на руках. В образі кожної з них передано їхні настрої і призначення. Адже до виготовлення ляльки-мотанки Мирослава Гірняк приступає завжди з хорошими думками і настроєм, добавляє до них власну фантазію.
Незважаючи на те, що ляльки-мотанки безликі, вони у майстрині завжди виходять симпатичні і правдиві. Пані Мирослава вірить, що вони є оберегами від усього злого. Тому, перш ніж виготовляти ляльку, вона радить думати про щось хороше. Нерідко виготовляє їх, наповнюючи зерном жита чи пшениці, аби завжди у хаті був хліб і достаток. А вишитий чи зроблений зі стрічок хрест на обличчі відштовхує від хати зло і недобрих людей, каже майстриня. Зараз її лялькам у світлиці стає дедалі тісніше, а творчості мисткині немає меж. Тому багато лялечок вона роздаровує, а інколи продає. Виручені кошти часто передає на передову бійцям АТО.
Одна з її красунь, яка символізує осінь, нещодавно повернулась із виставки в Києві й увійшла до каталогу найкращих в Україні. Для Мирослави Василівни така новина стала приємною несподіванкою і підтвердженням того, що її творчість є оригінальною і потрібною.
Своїм талантам майстриня завдячує рідній матері. Тільки шкодує, що матір не навчила доньку усього, що вміла сама, а лише передала їй зі своїм молоком. Бо Мирослава Гірняк залишилася напівсиротою у три роки. Крім неї, у сім’ї було ще 8 дітей. Маленькій Мирославі, можна сказати, пощастило, бо її взяла на виховання старша рідна сестра. Ще одна донька Марія залишилася разом з батьком, а інші діти були змушені виховуватись в інтернатах.
– Стефа вибавила і виховала мене, і навіть заміж віддала. А ще навчила вишивати. Вона, як і мама, надзвичайно любила це заняття і присвятила вишивці усе життя.
Вишиті уже покійною сестрою штори, до яких долучилася і пані Мирослава, прикрашають її світлицю. Зберігає досі наша співрозмовниця і вишиті матір’ю корсети. Дивлячись на них, вона часто уявляє свою неньку й отримує ще більше бажання продовжити її творчість.
Захоплення мотанкою має своє пояснення. Майстриня каже, що у дитинстві вона не догралася і недоколисалася, тож, виготовляючи ці обереги, наче повертається у минуле й отримує задоволення для душі.
Любов ТИМЧУК,
Коментарі вимкнені.