Любко Дереш вже не той, – тернополянка
Мабуть усі літературні гурмани пам’ятають минулорічний провал Дереша з книжкою «Як стати богом і не заплакати», яку чекали довго-довго, і яка так і не вийшла друком, бо щось там не склалося. Як наслідок – написана на швидкоруч «Голова Якова» . Читала я цю «голову» недовго, але дуже після того шкодувала, що витратила солідну суму на книжку… а потім я ще й виграла в одному конкурсі таку ж. Одним словом тепер в дома маю дві книжки, від яких м’яко-кажучи теліпає, і не знаю куди їх діти… ну менше з тим.
Так от, цьогоріч Любко Дереш написав аж дві книжки! «Миротворець» та «Остання любов Асури Махараджа». У п’ятницю 13 вересня у «Салі» (крутий ресторанчик, будете у Львові обов’язково відвідайте, покуштуйте сала, або сала в шоколаді, якщо наважитесь на такий відповідальний вчинок), відбувались читання з Любком Дерешем.
Сказати, що я вражена, це нічого не сказати! Пригадую того молодого, самовпевненого, наглуватого, але такого привабливого, повного сили і енергії Дереша кілька років назад…. Зараз від цього нічого не залишилось… Джинси на паску, сорочка, піджак… навіть жести змінилися… Любко читав «Миротворця». Я була трохи в розпачі – ЦЕ НЕ ТЕ, ЩО ВІН ПИСАВ ДО ЦЬОГО. Я виросла з його книжками, я випила «Поклоніння Ящірці», «Культ», «Трохи пітьми», «Намір» залпом, однією склянкою, за день-два… Любко Дереш вже не той. Можливо Вам посмакує його новий стиль, нові теми та ідея, однак я не знаю чи зможу читати нові роботи письменника.
Зараз я знаю напевне – «Миротворця» я й до рук не візьму, а «Останню любов…», можливо наважусь, коли прочитаю стоси куплених книжок на форумі.
Після зустрічі, мій друг на прізвисько Дірєхтар, сказав, що почував себе ніби на зібранні якоїсь секти. Можливо на літератора вплинули його багаточисленні подорожі до Індії, де він знайшов якесь умиротворення, або навіть ввійшов у нірвану, але таке кардинальне перетворення застерігає мене і випливає в свідомості думкою «забудь про Індію, там з людьми шось роблять».
Дереш, прости, за таку гостру критику, але я закохана у твою ранню творчість.
Текст, фото: Анна-Лілія Кокора
Ой біда,біда, біда! Ганнусю, Вам скількі рочків?
Тут Ви знайдете відповіді самого автора на “критику” подібну вашій: http://tvi.ua/program/2013/08/29/pysmennyk_lyubko_deresh_u_rankovykh_kurasanakh
Власне,я згодна з Родіоном, людям властиво змінюватися, і не бачу в цьому нічого поганого, це нормально, навіть більше того, це необхідна умова існування і розвитку всього живого, неможна вічність топтатись на одному місці, якщо ви не плануєте деградувати. З плином часу завдяки оточенню, набутому досвду, саморозвитку в кінці кінців (якшо Ви, звісно ж, розумієте, про що йде мова) змінюється манера думати, оцінювати і відповідно творити – якісно змінюється світогляд людини. Погодьтесь, дивно було б, якби Ви, вельме шановно пані, в свої 13 (чи може Вам вже навіть виповнилось 15) продовжували сприймати світ таким, яким бачили його у свої 2 рочки.
До речі, щиро Вас жаль,якщо по-Вашому “Сало” – “крутий ресторанчик”…
P.S. Коли вже у Вас вдома зберігаються аж 2 примірники прози Дереша сучасного і Вас, як вище вказано, від них “м’яко-кажучи теліпає”, і Ви “не знаєте куди їх діти”, радо б виручила Вас, взявши на себе тягар прихистити хоча б одну “Голову Якова”, оскільки, саме з цьго тексту почалось моє знайомство із творчістю пана Любка, чому, до речі, дуже рада.
Приємно, що Ви вважаєте, що мені 13(чи 15). Попробуйте почитати щось окрім “Голови Якова”, припустимо “Намір”(а може Ви вже його читали), Ви відчуєте неабияку різницю. Я так зрозуміла, на зустрічі Ви не були, і очевидно Дереша до того не бачили, отже Вам немає з чим порівнювати. А щодо “Сала”, то простіть мене великодушно, на колір і смак фломастери різні.
P.S.Вибачайте, але з книжками Ви зголосились трохи запізно. Одразу після Форуму віддала їх, та ще кілька інших, у бібліотеку в рідному місті.