Людина-птах з Тернополя видав книгу

У видавництві «Український пріоритет» (м.Київ) вийшла друком нова книга Петра Сороки «Жезл і Посох», у яку ввійшло два історичні романи – «Жезл» (про Івана Мазепу) і «Посох» (про Тимофія Бордуляка).

Роман «Жезл» написаний від імені полтавського полковника Федора Жука, внучка якого Мотря закохалася у гетьмана Мазепу. По-новому висвітлено трагічну колізію цього кохання, що розгортається на широкому тлі історичних подій. У творі ви зустрінетеся з такими відомими історичними персонажами як літописець Самійло Величко, поет Іван Величковський, генеральний писар Василь Кочубей, його дружина Любов Федорівна, задні козаки і гетьмани Хмельницький, Виговський, Самойлович….

Роман «Посох» розповідає про письменника-священика Т.Бордуляка, на долю якого випало багато драматичних подій. Твір написано у формі щоденника і в ньому фігурують І.Франко, І.Блажкевич, В.Щурат та багато інших знаних людей того часу. Чимало сторінок присвячено літературним і духовним роздумам.

Попередня книга П.Сороки, видана «Українським пріоритетом» під провокативно-іронічною назвою «Шедевр», стала кращою книгою 2014 року (за версією СПУ і АУП).

Якщо історична проза і названі постаті зацікавлять вас, то замовлення на книгу «Жезл і посох» можна зробити за адресою:

46018

м.Тернопіль-18,

а/с 459

Сорока Петро

або за телефоном – 067-90-90-177.

чи по емейлу –  sorokagtr@rambler.ru

Обсяг книги – 400ст. Тверда обкладинка. Ціна від автора – 50 грив.

У книгарнях видання продаватиметься за ціною – 80 грив.

Оплату за замовлення можна зробити у будь-який зручний для Вас спосіб.

Найкраще переслати кошти в конверті, оскільки сума незначна, або через «Приватбанк» на такий номер карточки:  6762-46-83-12-64 (0893). 

Можна також зробити перерахунок за адресою, вказаною вище.

Прохання також рекомендувати книгу друзям і знайомим.

Заздалегіль вдячний Петро Сорока. 

ВІДГУКИ КРИТИКІВ, ВЧЕНИХ І ПИСЬМЕННИКІВ

«Останнім часом дедалі гостріше відчувається втома прози – від безконечного експлуатування авторами одних і тих самих прийомів, методів, стилю тощо. З цього боку проза Петра Сороки – свіжа, втома їй не загрожує…»

Валентин Чемерис

(м.Киїів)

 «Об’єднує ці два твори проблема Часу. Вічна і невловима категорія, до якої людина ніяк не може звикнути і з якою ніяк не може звикнутись. У П.Сороки надзвичайно глибоке й контрасне сприйняття Часу».

Євген Баран

(м.Івано-Франківськ)

 «Ця книга має глибоку і тривожну душу. Я відчуваю її».

Галина Журба

(Бельгія)

«Пильне око самовидця Сороки являє нам найперше корозію людських чеснот і жертовність їхню, коли йдеться про долю Вітчизни».

Олександр Гижа

(м.Київ)

«Найголовнішим у П.Сороки є не тільки те, що душа і духовність знаходять своє яскраве вираження, а й те, що їхні тексти спонукують до подальшого пошуку душею духовних цінностей».

Луїза Оляндер

(м.Луцьк)

 «Твір П.Сороки типово модерністський – неможливо розрізнити, де цитата цитати, а де цикута спокути чи гіркота любовного меду: автор наче б стилізує потік власної свідомості під жанр діяріуша Федора Жученка та під епоху на зламі ХVII- ХVIII ст.».

Богдан Чепурко (м.Львів)

ВОЛОДАРСЬКИЙ ЖЕЗЛ І ПАСТИРСЬКИЙ ПОСОХ

 Петро Сорока апологет денникової прози, в цьому вбачає своє письменницьке призначення і ось уже понад півтора десятиліття видає власні денники (останні в часі з’явилися тільки в журнальних варіантах). Така відданість одному жанру подивовує, але й насторожує, бо провокує повтори. Але П.Сорока, здається, щасливо уникає їх, сміливо експериментуючи з податливою формою. Свідченням цього є ці два історичні романи, написані у формі діаріушів, головними персонажами яких виступають Івана Мазепа і Тимофій Бордуляк. На перший погляд, дивне сусідство. Де ті спільні точки дотикання, що об’єднують такі відмінні постаті, до того ж віддалені в часі на три століття? Один – гетьман, чільний політичний діяч, борець за волю України, що кинув виклик російській деспотії, інший – письменник, автор малих жанрових форм, до якого тулиться епітет «тихий», бо все життя прожив у провінційній галицькій глибинці. У першого – володарський жезл, тобто гетьманська булава, а в другого – пастирський посох. Два символи, як два полюси нашої державності. Вони і є тими опорними пунктами, які дозволяють авторові подати два твори під дахом однієї обкладинки.

Щодо форми, то маємо роман-мозаїку і роман-колаж. Кожен з них можна читати з тієї сторінки, на якій відкриється. Бажано невеликими шматками, як радить автор, щоб осмислити прочитане, перевірити слово і фразу на смак і дотик.

У діаріуші Федора Жука, від імені якого написано твір про епоху Мазепи, автор пропонує абсолютно новий погляд на ту складну драму, що розігралася у батуринській резиденції гетьмана. За його версією Мотря не просто хрещениця Івана Степановича, а його рідна донька. Звідки таке сміливе твердження? З родинних переказів Жученківського роду ( жінка Кочубея, Любов Федорівна з роду Жученків). Така версія пояснює і прояснює багато що і передусім затяту незгоду матері проти шлюбу Мотрі з Мазепою, адже кровозмішання у всі часи вважалося смертним гріхом.

У цьому романі багато інших цікавих фактів і подій. Діючими персонажами тут виступають козацький літописець Самійло Величко і поет, голінний лицар раків літеральних Іван Величковський, напівміфічний Зорка і загадковий збурювач Січі Запорізької Петрик, Василь Кочубей та його сини Федір і Василь, героїчний лицар Данило Братковський і «зацні козаки», згадувані у стародавніх літописах Юшка Гаврилів, Карпо Матвіївець та багато інших. Діаріуш читається легко, без будь-якої натуги і силоміття, події розгортаються на широкому історичному тлі бурхливого ХVIII століття.

В іншому інтонаційному ключі написано роман-колаж про Тимофія Бордуляка, до речі, перший художній твір про хрестоматійного письменника. Т.Бордуляк – загадкова і колоритна постать. Поліглот і греко-католицький пастир, обдарований письменник і автор тільки однієї тоненької прижиттєвої збірки, класик і не прочитаний та не відкритий в тій місцевості, у якій йому судилося жити. Як таке може бути? Як таке могло статися? У бездержавної нації, на жаль, такі парадокси доволі типові.

У книзі П.Сороки він виступає як «письменник із затіння», що вистояв тільки завдяки винятковій силі волі, любові до слова і України, вірний своєму покликанню і свідомий власної вибраності. Він сповідається перед собою і світом, Богом і людьми. Не знехтуймо його сповіддю. Прочитаймо уважно і вдумливо.

Чи такими були в житті Мазепа і Бордуляк, як їх змальовує автор? Передбачаю закиди критиків: далебі, в колективній свідомості вони закарбувалися дещо іншими. Але ж кожен із нас сприймає іншу людину по-своєму. Скільки людей, стільки й поглядів. А якою є людина насправді, скаже тільки Господь. Письменник завжди має право на домисел і своє бачення-потрактування. Сміливі літературні експерименти в наш час, що називається, у моді. П.Сорока не заходить так далеко, як, скажімо Кутзее в «Містері Фо» чи Андрухович у «Тринадцяти кільцях», але він міг би вигукнути як-ото Флобер про «Мадам Боварі»:  «Бордуляк – це я». Автор живе неподалік В.Ходачківа, де мав парафію отець Тимотей і де знайшов вічний прихисток.

Отже, Мазепа і Бордуляк.

Прочитаймо «тую славу» сумну, важку, часто гірку і пекучу, але хіба буває легким людське життя, особливо в людей вибраних і позначених Божим перстом.

 

Руслана Галицька,

кандидат філологічних наук.