«Ми можемо використати свій шанс, а можемо і змарнувати», – Зоряна Замкова, поетеса

Наближення Нового року – це переддень нового, час радості, справжньої магії. Цей рік закінчується неординарно, як казка про дванадцять місяців: напередодні нового року дощ і продають підсніжники, за день – вже падає сніг і начебто зима. Головне в тій життєвій катавасії – знайти оте багаття, де тебе обігріють,  зрозуміють  і допоможуть знайти вірний шлях в найлютішу хугу.

Рік, що минає, був для мене справжнім пожирачем часу, душевних і фізичних сил. Хочеться відшукати в душі відчуття свята, яке наповнюється не лише символами – запахом ялинки, мандаринок, шампанським, вогниками, вітаннями, а  й тим, що є глибинним – надією та новою радістю, яка ще не бувала. Тому пориваюся знайти те відчуття, що завтра буде зовсім все по-іншому. І не просто по-іншому, а таки краще… Намагаюся робити з кожної життєвої ситуації корисні для себе висновки і залишатися собою. Адже найбільше часу і сил останнім часом витрачаємо на те, щоб з’ясовувати стосунки, шукати винних, нарікати, просто виживати, а не жити…

Новий рік –  це  ворота, які ведуть в нове, ні з чим незрівняне життя, сповнене тих самих чудес, в які ми вже й не віримо. Але ж у Новий рік можливо все, чи не так? Недарма народна мудрість каже: як зустрінеш його, так і проведеш. Ми можемо використати свій шанс, а можемо і змарнувати.

В моєму житті з Новим роком було пов’язано чимало неординарних ситуацій. Навіть з чоловіком познайомилась в переддень цього свята. Тепер під ялинку отримую букети троянд.

Мабуть, зараз вже всі ламають собі голову, чим потішити рідних та друзів на Новий рік. Мені подобається дарувати, відчувати себе чарівником, вибирати те, що принесе найбільшу радість моїм рідним та друзям. Особливо дітям. Завжди заздалегідь купляла їм подарунки, а потім не могла витримати, щоб не показати і не подарувати наперед. І все починалося з початку. При спілкуванні з дітьми намагалася зупинятися і завмирати на якийсь час, щоб почути і зрозуміти, що вони хочуть, щоб вони самі зробили висновки, до яких я їх підштовхувала. Щоб самі навчились мислити і приймати рішення. Тепер вони вже досить дорослі і новий рік для них – свято з друзями, а Різдвяні свята – це вже родинна традиція.

Що я могла б побажати собі на наступний рік, як  і років через двадцять? Цікавих подій, які зачудовують, прагнень, які збуваються – це допомагає бути закоханою, захопленою життям та  зробити щасливішою мене та тих, хто поруч зі мною. Цього хочу побажати  всім.

Нехай наступний рік  складається з малесеньких фрагментиків-цеглинок щастя у будові життя. Я щаслива, бо живу, бо можу творити, доносити до людей щось важливе  для мене. Бо є кого любити, бо живі батьки і здорові діти. До цього б додати одну з найважливіших тепер цеглинок – мир і спокій в державі, порозуміння, щоб кожен був впевненим у завтрашньому дні.

Досі вчуся говорити людям добрі слова та позитивно мислити. Адже думки – не лише поштовх до дій, вони  впливають на навколишній простір, свідомість людини, формують її долю. Тому позитивне мислення – одна з таких цеглинок.

Допомагаючи іншим людям, теж стаємо щасливішими, а добрі справи і спокійна впевненість у власній правоті – це відмінний початок року.

Була б нещирою, якби не сказала: так, навіть в переддень нового року будень править світом, лише підтверджуючи правило: мусиш працювати, бігати колесом будня, стаєш рабом добробуту або його відсутності. А коли дні одинакові, перестаєш помічати всі ті чудесні речі, які відбуваються щодня, від заходу до сходу сонця. Та Декарт твердив: світ завжди новий, в ньому завжди є місце для тебе і воно тебе очікує. З новим роком!