На Тернопільщину переїхала школа верхової їзди з Луганської області
Школа верхової їзди з Кремінної Луганської області переїхала на Тернопільщину. Виїхати довелося через війну, – розповів організатор школи Борис Семиволос.
За його словами, разом з сином перевезли сюди одинадцять коней. Оселилися у Борщівській громаді і вчать їздити верхи місцевих жителів.
На тренування у місцевий парк прийшли півтора десятка борщів’ян. Тринадцятирічна Діана Гуска спробувала осідлати коня. Їй допоміг тренер Борис Семиволос. У школі верхової їзди дівчина займається третій тиждень.
“Я навчилася стійки в стремені і в сідлі. Умію робити паралельну планку і підвисання”, – каже Діана Гуска.
Одинадцятирічний Віктор Солтис на тренування прийшов удруге. Коня для занять вибрав сам.
“Козак – найкращий кінь, він добрий. На ньому втримаєшся, він нікого ніколи не скидає, не нападає, не кусає”, – каже Віктор Солтис.
Школа верхової їзди у Кремінній працювала 7 років, – розповідає Борис Семиволос. Коли почалась повномасштабна війна – довелося залишити рідне місто, щоб урятувати коней.
“Ми вивозили коней, коли вже почали обстрілювати місто. Поряд падали снаряди, сипались гілки з дерев, було дуже небезпечно. Кремінна уже на половину була зайнята окупантами. Через три години після того, як ми вивезли коней, стайні не стало. Було пряме попадання у стайню і згоріло все, що там залишилось: карети, сани і збруя”, – каже Борис Семоволос.
З-під обстрілів змогли вивезти не всіх коней, – розповідає Борис Семиволос.
“Ми зробили дві поїздки. Змогли забрати 11 коней. Більше коневоз не вміщав. У Кремінній залишилось 5 коней. Їх забрали діти до своїх домівок. Вони мені дзвонили і сказали, що коні живі, все добре”, – каже чоловік.
Тренувати відвідувачів школи Борису допомагає Син Єгор. Він вперше сів на коня у чотири роки.
“Батько працював у колгоспі і в нього було пару коней. Він мене змалку возив кататися. А потім я вчився їздити років 5-6 і в 7 років я вже їздив на конях”, – розповідає Єгор Семиволос.
Тепер хлопець вчить відвідувачів школи виконувати бойові трюки на конях.
“Щоб навчитися їздити на конях, треба побороти страх. Коли вершник боїться, то він ціпеніє і нічого не може зробити з конем. Кінь тоді робить все, що захоче”, – розповідає Єгор.
Борщів’янин Денис Чубей на заняття з верхової їзди прийшов одним із перших. Зараз допомагає тренувати новачків.
“Я завжди хотів навчитися верхової їзди, але в цьому регіоні, на жаль, не було професійних тренерів. Зараз мені пощастило познайомитися з цими чудовими людьми, які навчили мене їздити верхи. Вони пояснили всі тонкощі і мають до кожного учня індивідуальний підхід. У вільний час допомагаю тренувати дітей”, – розповідає Денис Чубей.
Після завершення тренувань – прибирання конюшні та догляд за кіньми. Тварин розмістили у приміщенні старої ферми, що стала для них прихистком після переїзду з Кремінної, – каже Борис Семиволос.
“Є пасовище, є дах над головою, є стіни. Люди довкола нас дуже допомагають. Навіть борщу приносять на обід. Для коней приносять овес, ячмінь, кукурудзу. Навіть незнайомі нам люди приїжджають і кажуть: “ми чули у вас є коні, треба вас трошки підтримати. Ми вам привезли зерна”, – розповідає Борис Семиволос.
Хоча з їжею для коней допомагають люди, але, каже Борис, корму все одно не вистачає.
“Здоровий кінь, навіть якщо він не в роботі, повинен з’їсти 6 кілограмів вівса і стільки ж ячменю, 9 кілограмів сіна, 2 кіло соломи. Це обов’язковий корм, який йому треба на добу. Ну і яблуко, морква – це вітамінні добавки, які потрібні коню”, – розповідає Борис.
Доглядати тварин допомагають діти, з якими займаються у школі. Десятирічна Христина Шевчишин приходить майже щодня. Вона переселенка з Києва.
“Я спочатку прибираю, бо тут сіно порозкидане, підмітаю. Потім, якщо будяки заплутуються у хвіст або гриву коня – то вичісую”, – каже Христина.
Борис Семиволос розповідає, що на Тернопільщині коням добре, але коли Україна переможе, їх повернуть додому.
Коментарі вимкнені.