Неповторний ракурс приніс студентці з Тернополя на престижному фотоконкурсі міжнародне визнання

 Якщо оглянутися довкола, то майже щомиті можна спостерігати, як то тут, то там спалахують фотокамери – великі і маленькі, любительські і професійні, і можна зробити висновок, що у XXI столітті – в час новітніх технологій не фотографує хіба що лінивий, але… Але спіймати цікавий ракурс – зупинити особливу фотомить можуть лише одиниці.

Як, наприклад, молоденька за віком і доросла душею другокурсниця юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету Анастасія Зазуляк, яка уміло поєднує навчання і улюблене захоплення – фотографування! Спіймавши серед мирської суєти неповторний цікавий ракурс «Дитяча турбота», майбутній правознавець відправила згадане фото на престижний фотоконкурс і отримала міжнародне визнання!

– Анастасіє, вітаю Вас з перемогою! Ви – талановита і відважна, адже мало хто може зважитися надіслати свої фотографії на міжнародний конкурс… Радію з Вами і зичу ще вищих здобутків! Водночас хочу попросити Вас розказати читачам газети ТНЕУ «Університетська думка», як Ви дізналися про міжнародний фотоконкурс і скільки фотографій надіслали до Італії?

– Дякую за вітання. Про конкурс я дізналася з інтернету. Коли зрозуміла, що можу взяти у ньому участь у категорії до двадцяти років, то відправила п’ять своїх  фотографій, три із яких пройшли у півфінал. А пізніше я дізналася, що моя фотографія «Дитяча турбота» не лише нагороджена Почесною  відзнакою, а й включена до альбому найкращих робіт фотоконкурсу «Siena International Photo Awards».

– Анастасіє, Ви були єдиною українкою, яка представила свої фотороботи на конкурсі. Можливо, Ви знаєте, із яких країн ще були учасники і скільки фотографій надійшло на міжнародний фотоконкурс?

– Під час церемонії нагородження, яка проходила в італійському місті Сієна, було озвучено, що у даному фотоконкурсі брали участь майже 48000 творчих робіт любителів і майстрів фотографування із 156 країн Світу.

– Така висока оцінка Вашої праці, звісно, окриляє душу і спонукає до ще кращих і ще сміливіших пошуків ракурсу. Анастасіє, цікаво, що передувало Вашому міжнародному визнанню?

– Фотографією я захоплююся з дитинства і неодноразово була переможцем міських та обласних фотоконкурсів… Також зізнаюся, що я уже є лауреатом і дипломантом Всеукраїнських конкурсів та фестивалів… Звичайно, перемога у міжнародному конкурсі є для мене дуже значимою, і я вдячна журі, що так високо оцінили моє фото «Дитяча турбота». До речі, згадане фото я зробила буквально одним клацанням фотокамери. Якщо уточнити, то можу додати, що буквально одним успішним клацанням фотокамери – так буде справедливіше.

– Анастасіє, ви так захоплено розповідаєте про «Дитячу турботу», аж відчувається, що це фото є для Вас дуже значимим…

– Ви правильно відчули, адже відзначена фоторобота для мене – найемоційніше моє фото. Це приклад того, що потрібно завжди бути готовим «підловити» вдалий кадр. Саме «Дитяча турбота» демонструє нам, що ми вчимося піклуватися про менших і захищати їх ще з дитинства.

– Анастасіє, фото «Дитяча турбота» має глибокий філософський зміст, у центрі якого – вселенська любов. Якщо би Вас попросили описати словом фото, яке принесло Вам такий успіх, що би Ви написали?

– Уже саме обличчя маленької дівчинки з фото сповнене цікавості і турботи. Вона, завбачливо піднісши вказівний пальчик до вуст, показує своїм товаришам «тсс..», бо піклується про сон свого маленького братика.

– Зараз Ви фотографуєте професійною фотокамерою… Скажіть, будь ласка, що стало поштовхом до розуміння, що фотографією варто займатися серйозніше? Хто є Вашим наставником у фотографуванні? Чи пам’ятаєте свій перший фотоапарат? Що Вас надихає у пошуку нових фотокадрів?

– Пригадую свою першу фоторадість у десять років – «мильничку» Sony. Тоді для мене не існувало жодних концепцій, продуманих деталей, – я просто фотографувала все що хотілося, і мені це подобалось. Одного разу я втратила дуже близьку для мене людину – почувалася так, ніби потрапила до якогось іншого світу. Щоби витягнути мене з такого стану, мама купила мені нову фотокамеру. Це дало поштовх до розвитку – я пішла на фотогурток і зрозуміла, що мені потрібна ідея… Відтоді я почала створювати образи для своїх моделей. Тоді і розпочалися перші «комерційні» зйомки: спочатку за коробку шоколаду, потім клієнтів ставало дедалі більше. Але справа не в замовленнях – людям подобалося те, що я робила, вони вірили у мене. Це надихало…Згодом я стала призером міських, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Я дуже вдячна керівнику фотогуртка «Ікс-позиція» Тернопільської станції юних техніків Василю Леонтійовичу Стрижку. Він саме та людина, яка дає поради у фотосправі, розказує про цікаві фотоконкурси та завжди підтримує…

– Можливо, у Вас є улюблена тема для фотографування…

– Обожнюю портретну фотографію – для мене це можливість не лише зробити фото, але й пізнати людину, відчути її зовнішню та внутрішню красу. Портрет – це особливий зв’язок фотографа і моделі. Але не варто прив’язувати себе лише до одного жанру, потрібно пробувати різні, шукати себе.

– Анастасіє, будь ласка, розкажіть трішки більше про себе… Ось Ви навчаєтеся на юридичному факультеті ТНЕУ, захоплюєтеся фото…

– А ще я захоплююсь спортом (йога та біг),  закінчила художню школу, люблю готувати, коли є настрій, вивчаю англійську мову, також займаюсь менторством у дитячих таборах.

– Ким мріяли стати змалку?

– Мрій було декілька – хотіла бути і стоматологом, і дизайнером, і архітектором, і юристом…

– А ким бачите себе у майбутньому?

– Це завжди дуже важко передбачити майбутнє. Точно знаю, що хочу працювати з людьми. Мені подобається знаходити спільну мову з ними. Ми всі різні, але це є добре, бо ми вчимося один в одного і допомагаємо один одному.

– Анастасіє, давайте повернемося до фотографій… Скажіть, будь ласка, що для Вас є важливіше: картина в цілому, чи деталі?

– Картина в цілому.

– Знаєте, я також люблю фотографувати, особливо у сонячну погоду… А як у Вас складаються стосунки із сонцем?

– Я дуже люблю сонце, обожнюю знімати фото, де присутня гра тіней. Хороше світло – запорука вдалої фотографії. Є теорія, що в хмарну погоду фотографувати простіше, але я обираю сонце.

– Дехто любить фотографувати вночі… Чи маєте уже такий досвід?

– Нічна зйомка – це доволі складно. У мене був такий досвід, коли я фотографувала дівчинку в Києві, і результат мене потішив.

– Що Вас більше хвилює: світло чи тінь?

– Тінь

– Як гадаєте, Анастасіє, чи може бути геніальним фото з одного клацання фотокамери?

– На мою думку так, хороше фото не потребує обробки. Все залежить від ситуації та грамотності фотографа. Радію, що саме моє фото-переможець не є постановочним, що мені вдалося спіймати мить.

– Анастасіє, навчання на юридичному факультеті забирає багато часу… Скажіть, будь ласка, чи не заважає Вам захоплення фотографією у навчанні, адже фото і право – це дві  різні сфери?

– Зізнаюся чесно, що іноді складно поєднувати навчання і фото, але мені так добре. Мене цікавить навчання, бо ще зі школи я люблю вчитися. Як на мене, якщо правильно використовувати час, то можна встигати все. Фото і право – це дві  різні сфери, але саме вони формують мене як особистість.

– Кажуть, що щастя любить тишу… Однак, відомість приходить через визнання, а визнання – через оприлюднення результатів своєї праці… Анастасіє, що для Вас є участь у конкурсах?

– Раніше я скептично ставилася до конкурсів, соромилася надсилати фото чи брати участь у будь-якого роду конкурсах. Зараз чітко усвідомлюю, що це можливість зустріти однодумців, набути нового досвіду і зрозуміти, що все реально, коли ти працюєш на повну.

– Анастасіє, якщо можна, давайте уявимо на хвильку, що Ваша фотокамера впала у море, і Ви…

– Звісно, я би рятувала камеру, але спочатку все ж би оцінила ситуацію, бо, як би не було, а життя таки важливіше за речі.

– Чим для Вас є фотокамера?

– Камера це те, що допомагає зробити кадр кращим, якщо вона хороша. Проте, все залежить від ідеї, яка би техніка в тебе не була, а також від натхнення та мотивації.

 

– Анастасіє, Міжнародне визнання Вам принесла фотографія «Дитяча турбота». Цікаво, що означає для Вас – фотографувати дітей?

– Дітей фотографувати мені дуже подобається, бо саме вони не бояться бути справжніми і не приховують емоцій. Ми – дорослі – більше залежимо від думки інших, тому іноді ховаємо своє справжнє «я», боїмося відкриватися.

– У Вас уже чимало перемог, і кожна перемога – це…

– Кожна перемога для мене – це нові люди, цікаві подорожі та можливості у майбутньому.

– І, насамкінець нашої бесіди, хочу попросити Вас, Анастасіє, щось побажати юним фотографам, для яких прикладом, скажімо, є Ви?

– Юні друзі, якщо Ви захопилися фото, – завжди шукайте цікаві ракурси, бо простий знімок мало кому цікавий, а хороший ракурс – це вже половина успіху!

– Дякую Вам, Анастасіє, за відверту розмову. Будьте щасливими і успішними! А ще зичу Вам – цікавих ракурсів…

Розмовляла – Марія Баліцька, головний редактор газети ТНЕУ «Університетська думка»

Джерело: сайт ТНЕУ

Comments are closed.