Екс-губернатор Тернопільщини приборкав Тягнибока

Новий львівський губернатор Михайло Цимбалюк (екс-губернатор Тернопільщини) доволі швидко знайшов спільну мову практично з усіма політичними силами області й відверто заграє з «пересічним виборцем» у його націоналістичних переконаннях. Схоже, влада намагається вибудувати модель стосунків, яка вже діяла у Львові у 2002-2003 роках, коли губернатори Янків і Сендега, з одного боку, примудрялися не заперечити жодної тези президента Кучми і прем’єра Януковича та  віртуально розбудовувати «вісь примирення Львів-Донецьк», але при цьому й задобрювати електорат патріотичною риторикою та підтримкою різних акцій на відзначення націоналістичних діячів. Цього разу – для когось несподівано, а для когось цілком очікувано – в голови облдержадміністрації знайшовся несподіваний союзник: партія Олега Тягнибока.

Ще наприкінці грудня, коли лише побачив світ указ Президента про призначення  Цимбалюка губернатором Львівщини, прогнози експертів відрізнялися просто кардинально. Одні казали про надзвичайну дипломатичність і компромісність, притаманну особистості нового очільника області. Інші робили ставку на міліцейське минуле Михайла Михайловича (він двічі очолював обласне управління міліції на Львівщині, керував УМВС Рівненщини) та загальнодержавну тенденцію до збільшення тиску на опозицію, зокрема й через силові структури, тому прогнозували жорсткий стиль керівництва і перманентний конфлікт.

Мабуть, прихильники другого варіанту не врахували ані останнього досвіду Цимбалюка на посаді голови Тернопільської ОДА (там Цимбалюк доволі легко порозумівся з обласною радою, в якій «рулить» «Свобода»), ані його незвичну поступливість (принаймні на публіці) ще на посаді начальника львівської міліції. Адже Цимбалюк завжди виходив до різноманітних пікетувальників і завжди знаходив, що пообіцяти, аби загасити конфлікт.  Отож, якщо київській владі був потрібен буфер, глушник, який  міг би впроваджувати потрібні Києву ініціативи без зайвого галасу (при цьому ще й створюючи враження врахування інтересів галичан), вона його отримала.

Перші ж потенційно конфліктні ситуації між ОДА та облрадою, де більшість мають «Свобода» й ще кілька партій правого спрямування, вирішилися на диво тихо і швидко. Наприклад, ухвалення обласного бюджету, в якому  дивним чином вдалося врахувати і побажання ОДА, й інтереси практично всіх фракцій облради. Єдина конфліктна ситуація, яка виникла під час ухвалення бюджету, була пов‘язана з виділенням грошей на добудову пам’ятника Степану Бандері у Львові. Фракція Партії регіонів, яка загалом сприймала всі пропозиції доволі флегматично, аж надто галасливо відреагувала на бажання правих включити в бюджет додаткові гроші на пам‘ятник, при цьому урізавши витрати на чиновників ОДА. Та зрештою галасу вистачило на якийсь день-два: компромісом став варіант, за яким 200 тисяч «на Бандеру» знайшли завдяки скороченню витрат на навчання працівників облдержадміністрації, а ще 200 тисяч відібрали в апарату облради, тобто, по суті, в самих себе.

Дуже показовою стала оцінка Цимбалюком сесії облради, яку депутати провели поруч із пам‘ятником Бандері у Львові. Таким чином депкорпус протестував проти рішення суду про скасування указу щодо надання Степанові Бандері звання Героя України. Депутати облради від ПР демонстративно проігнорували сесію або, принаймні, трималися осторонь, щоб не потрапляти в об‘єктиви телекамер. Сам же губернатор заявив, що якби не був того дня на нараді у Президента, обов’язково взяв би участь у сесії і вшанував би борця за незалежність. Загалом усі коментарі голови Львівської ОДА звучали так, ніби він з усіх сил намагається не назвати Бандеру напряму героєм, але щоб при цьому всі зрозуміли, що саме це він має на увазі. А найбільший реверанс нібито опозиційним партіям, а насамперед «Свободі», губернатор зробив, плануючи кадрові ротації в ОДА. Причому від самого початку він публічно зазначив, що вирішить питання, яке найбільше «муляло» обласній раді, заявивши, що з посад заступників голови ОДА та інших керівних крісел підуть люди, котрі є нельвів’янами – а таких чимало привіз із собою попередник Цимбалюка Василь Горбаль. Надалі ж, за нашою інформацією, губернатор ще й чимало часу провів у консультаціях з представниками партійних осередків, насамперед «Свободою», намагаючись знайти кандидатів на місця заступників, які не викликали б спротиву львівського політичного бомонду.

Єдина політсила, яка залишилася поза межами процесу, – «Батьківщина». І це може бути одним зі свідчень ще одного завдання, можливо, поставленого перед Цимбалюком: остаточно вивести партію Юлії Тимошенко на маргінес політичного життя в одному з базових для неї регіонів. Адже перший крок уже було зроблено, коли її усунули від виборів до Львівської обласної та міської рад. Цікаво, що така політика може дуже легко знайти позитивний відгук у парторганізацій, які отримали фракції в облраді, адже вони зацікавлені у знищенні конкурента за одну частину електорального поля. Принаймні, заклик «Батьківщини» до облради проголосувати за недовіру Михайлові Цимбалюку, як «представникові злочинного режиму», залишився взагалі без жодної реакції «Свободи» та інших радівських фракцій. Можливо, те, що вони не дослухалися до заклику – просто раціональне небажання «назло кондуктору купити квиток і піти пішки». Утім, новий кондуктор – дуже ввічливий та зовсім не злий, може й про Бандеру гарне розповісти та повстанських пісень заспівати. Не те, що Горбаль зі своєю столичною зверхністю.

DISCOVERY

Димінський повертає вплив

Колишній нардеп і один із найбільших місцевих бізнесменів Петро Димінський, подейкують, відновив стару дружбу з першим заступником голови Львівської ОДА Мироном Янківим, і саме Янків  – один із двох заступників, яких губернатор Михайло Цимбалюк вирішив залишити із тих, кого брав у команду ще Василь Горбаль. Ще одна людина Димінського, появи якої очікують в ОДА, – Роман Любицький. Цимбалюк уже підтвердив, що саме Любицького хоче бачити заступником з гуманітарних питань. Нинішня ж робота майбутнього чиновника – директор інформаційної агенції ЗІК, що належить саме Димінському. До неї ж Любицький, за фахом журналіст, координував протестний рух «Досить», який вимагав відставки мера Львова Андрія Садового і фінансувався, за неофіційною інформацією, саме з грошей Димінського. Львівські експерти очікують й інших представників Петра Петровича на менш помітних посадах у владі й припускають, що в такий спосіб врівноважиться вплив міського голови Львова Садового, для якого Димінський є непримиренним опонентом.

Всеволод ПОЛІЩУК, “Коментарі»