Мімоза, Цеткін і рівні права

“Дорогі жінки України! Прийміть мої сердечні вітання із прекрасним святом весни – 8 Березня. Щиро бажаю вам добра і щастя, любові й радості, лагідних сонячних днів та здійснення усіх заповітних мрій. Щоб у вашому серці ніколи не згасав вогонь любові, а в родині завжди панували добробут і злагода. Нехай ваші діти будуть здоровими, а дім – благополучним. Зі святом Вас!” – так звернувся до українських жінок президент Віктор Янукович.

“Мені надзвичайно приємно вітати Вас сьогодні зі святом весни і любові – Міжнародним жіночим днем! Ваші прекрасні очі, чарівні посмішки завжди створюють піднесений настрій, додають наснаги, бадьорості й оптимізму, сповнюють життя світлом віри і надії”, – підхопив Микола Азаров, керівник уряду, в якому немає жодної жінки.

Як неважко підмітити, в привітаннях двох українських лідерів з нагоди Міжнародного Жіночого Дня є такі слова:

Любов

Лагідний

Мрії

Злагода

Діти

Дім

Наснага

Оптимізм

Віра

Надія

Досить легко також помітити відсутність таких слів:

Права

Кар’єра

Рівність

Можливості

Освіта

Охорона материнства

Реальні кроки щодо боротьби з дискримінацією на робочому місці.

Міжнародний Жіночий День почали відзначати рівно сто років тому. Спершу він називався “Міжнародний День Жінок-Робітниць”. Його ідея полягала в тому, щоб боротися за кращі умови праці для жінок на тлі інтенсивної індустріалізації. В Росії в 1917 році масова демонстрація жінок у цей день стала одним з етапів, які призвели до жовтневої більшовицької революції. Свято прижилося на радянському і пострадянському просторі. Зараз в Україні це свято весни, кохання, лагідних мрій, дому, віри й надії.

У цей день люди, які називають себе тверезо мислячими, люблять ставити питання: що святкуємо? Рівність прав? Гідність для всіх? Любов до наших дорогих і коханих? Статеву приналежність?

Останніми роками популярні теорії про те, що 8 березня – це завуальоване єврейське жіноче свято Пурим, ніби від цього щось змінюється. Видно, незнищенний прошарок суспільства в Україні, який не може спокійно жити, поки не знайде єврейську змову в якомусь явищі. Дехто бурчить, що це день Клари Цеткін. Представники влади регулярно наголошують, що рівність жінок в Україні забезпечена Конституцією і чинним законодавством. Бо ж усім відомо, що в Україні Конституція і повсякденна реальність неподільні, практично як народ і партія. А що ж народ? Народ, як показує березневе опитування Інституту Горшеніна, вважає, що чоловікам в Україні жити краще, чоловіки мають більше можливостей для самореалізації, і їм простіше зробити кар’єру.

Але ось привід для оптимізму.

55% жінок вважають, що працюють нарівні з чоловіками. 37,8% чоловіків вважають, що працюють нарівні з жінками.

Чверть чоловіків вважають, що жінки працюють гірше за них. П’ята частина жінок вважає, що це чоловіки працюють гірше за них.

4,5% чоловіків вважають, що жінки працюють краще; 6,2% жінок вважають, що кращими працівниками є чоловіки.

Не знали, що відповісти на ці питання, третина опитаних чоловіків і 18% опитаних жінок.

Отже, якщо жінки, на думку опитаних, і мають менше шансів зробити кар’єру, то принаймні очевидно, що з самооцінкою у них не так усе погано, і вони не лізуть за словом у кишеню.

І ще один цікавий момент у цьому опитуванні: фонд Горшеніна передбачив питання “Якби в родині було достатньо грошей, чи хотіли б українські жінки працювати?” (половина вважає, що хотіли б, 42% – що не хотіли б). Але показово, що соціологи не подумали запитати: якби в родині було досить грошей, чи хотіли б українські ЧОЛОВІКИ працювати? Мені дуже цікаво.

День весни, жінок, мімоз, коханих і дорогих бухгалтерш, про існування яких начальники згадують раз на рік, увійшов у побут нарівні з релігійними святами, і його тепер нікуди не подінеш.

Але ось чого немає: дня боротьби чоловіків за рівні права.

Відсутній день, у який чоловіки-домогосподарі, молодший медичний персонал, батьки, що весь час віддають вихованню дітей, учителі молодших класів та української мови й літератури встануть і скажуть: “Досить! Годі нас принижувати і вважати невдахами! Ми – такі ж люди, як і жінки, ми хочемо жити в світі, який прийнято вважати жіночим, але ми обрали це життя і ці професії, ми пишаємося ними, і ми вимагаємо поваги і рівних прав”.

Тільки, щоб не плутати, давайте призначимо його на дні, коли в продажі немає мімози. Наприклад, на Хануку.

Світлана Пиркало, Бі-Бі-сі, Лондон