Те, що потрібно насправді (роздуми під час посту)

Блаженні  голодні  та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Матвія 5: 6

Багатьох українців наразі турбує одне запитання: чому українська нація, терплячи величезне національне приниження, шалений економічний визиск, маючи абсолютну законодавчу беззахисність, постійні репресії проти патріотів, терпить цей окупаційний режим і не повстає проти нього. На акції протесту приходить 50-100 чоловік, і це в Києві! Притому, що рейтинг правлячого режиму стрімко падає, соцопитування стверджують про наявність в країні стійкої революційної ситуації, рішучі заяви роблять політики, а народ мовчить. Чому?

Насправді відповіді прості і банальні: більшість «рейтингових» опозиційних політиків нічим суттєвим не відрізняється від окупантів, хіба що певним національним забарвленням своєї риторики. Тобто, не викарбувались ще ті лідери, яким народ буде безумовно довіряти. А без керівників революція неможлива.

Висновок невтішний, бо «месію» можна чекати і «до другого пришестя». Але ситуація не безвихідна!  Добру відповідь із минулого нам дає Степан Бандера в своїй статті «З невичерпного джерела»: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву і глибоку віру в Бога-Спасителя кожна людина  і цілий народ мають змогу без зупину черпати з вічного джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо в найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду і волю».

Тому я вважаю, наше завдання на сьогодні, коли більшість українців перебуває в зневірі, не має напрямних, не має лідерів, – звернути свій погляд до Царя царів, ходити до церкви, скріплювати в щирій молитві за Україну свою віру.

І добре було б саме в цей час почути голос Церкви. Бо особисто мені якось дивно: вірні УПЦ КП і УГКЦ сидять за гратами за відрізання голови сатанинському ідолу, і жодного коментаря з вуст очільників церков не пролунало. (мова не йде про простих священників). Тим більше, коли сталася ця кричуща історія з вірним УГКЦ Степаном Бичеком, коли до нього кати не дозволили прийти священику для сповіді. Всі хлопці з «Тризуба» – ревні християни і завжди в перших рядах ставали на захист українських церков, тоді коли їх намагалися рейдерувати бандюки з московського патріархату.

Але не мені, простому мирянину, судити Церкву Божу. Сподіваюся, є те, чого я , напевне, не знаю, і вірю,що українська церква ще скаже своє вагоме слово.

В ці дні Великого посту якраз і є саме той час, коли мирянам треба звернутися в своїх думках до Бога і молитися. Не хочеш йти на Майдан , бо там зрадливі політики – прийди до церкви, помолися за Україну, за її волю, постав свічку за здоров`я ув`язнених героїв! І на щиру молитву Господь обов`язково відповість, і безумовно благословить наш визвольний рух. Від святих отців хотілося б почути слова підтримки до українців. В першу чергу, до тих, які зараз переслідувані за українську справу. І до всіх інших, хто в цей нелегкий час  шукає правди.

Я впевнений,  що це і є те, що потрібно  нам сьогодні, насправді.

Микола Коханівський