Юрій розповів чому виселяє викладачів

Така ініціатива не була несподіваною, як тут розповідають, адже отримали від профільного міністерства наказ, де було чітко вказано, хто й на яких підставах має право займати місце в гуртожитку. Окрім цього, університет активно розвиває міжнародну діяльність, а згідно з постановою Кабміну іноземним студентам необхідно надати кімнати в гуртожитках — 180 місць на наступний навчальний рік за ними вже заброньовано. Своєрідним каталізатором рішучих дій щодо цього стала й вступна кампанія-2011, яка обіцяє бути дуже непростою. Університет задекларував зобов’язання всіх цьогорічних першокурсників поселити в гуртожитки. Відтак було вирішено провести інвентаризацію кімнат і з’ясувати, хто й на яких підставах там живе. Виявилося, що 139 місць займають люди, більшість із яких була поселена туди до 2002 року й, за словами доктора економічних наук, професора, ректора університету Сергія Юрія, ніякого відношення до вищого навчального закладу не має. Наприклад, діти поселили батька з психічними відхиленнями й лише навідуються до нього, один із тих, хто там прописаний, здає кімнату… студентам, жінка похилого віку прописала до себе онучку, батьки якої мають у Тернополі житло, інша — племінника, яким цікавилися навіть правоохоронці.

Одне слово, люди свого часу мали можливість отримати кімнату чи кілька кімнат у гуртожитку, прописалися там і утвердилися в думці, що це житло має належати їм — його з часом можна буде приватизувати. Ще й тепер багато з нас живе за стереотипом радянського мислення: у мене немає квартири, тож позбавити мене даху над головою не мають права, а якщо виселятимуть, то обов’язково повинні запропонувати щось узамін. Але змінилися часи й країна, в якій живемо. ТНЕУ — державний навчальний заклад, який керується не власними, а державними законами. І якщо надійшло розпорядження з Кабміну про упорядкування гуртожитків, не виконувати його не мають права.

— З тими, хто мешкає в гуртожитку роками, ми прагнемо повестися по-людськи, бо розуміємо, що тепер вони в непростій ситуації. Щонайперше, попросили їх юридично оформити свої права на проживання й отримати пропуск. Хтось погодився, а хтось — ні, — сказав Сергій Юрій на прес-конференції, організованій ТНЕУ. — З цього й почався розголос у пресі про те, що ректор знущається над людьми, виганяє їх на вулицю. Але це не так. Я жодному з тих, хто звертався, не відмовив у зустрічі й не відмовив у підписанні заяви про продовження терміну мешкання в гуртожитку. Мені закидали навіть пропозиції самому пожити в таких умовах. Тож хочу сказати, що мій дев’ятий-десятий клас — це гуртожиток, на армійській службі — казарма, навчаючись у Тернополі в інституті, а потім із сім’єю теж мешкав у гуртожитку. Загалом мій «стаж» такого життя — майже п’ятнадцять років. Тож знаю, що це таке і як там мешкати. Але дорослі люди, які дбають про родину, зобов’язані не тримати її юридично в такому «підвішаному» стані — на гуртожитських квадратних метрах.

За словами Сергія Ілліча, ректорат просить усіх, хто не хоче оформити своє мешкання в гуртожитку на законних підставах, хоча б повідомити, як планують вирішити квартирне питання на майбутнє. Адже чимало тих, хто тепер протестує проти рішення ректорату, мешкають у студмістечку навіть не один десяток років.

— Пан Руслан Іщук, який має дотичне відношення до університету — навчає студентів співу, активно апелює до ректорату. Він понад 20 років мешкає в гуртожитку. Мав в Ужгороді житло, продав його і планував придбати квартиру в Тернополі. З причин, які залежали лише від нього, квартиру не купив, — розповів Сергій Ілліч. — Із сім’єю він займає чотири гуртожитських кімнати, але юридичного права там мешкати не має. Ми його не виселяємо, а просимо лише перейти принаймні в дві кімнати. Не погоджується.

— Чотири кімнати — це десять студентських місць, — додає проректор з навчально-педагогічної роботи ТНЕУ Андрій Крисоватий. — А якщо перевести в квадратні метри, то це в межах 80 квадратних метрів загальної площі. Чи багато родин у місті мають такі умови проживання? При цьому платить пан Роман за цю площу, як студент, — 139 гривень за місце. Загалом ми ще кілька років тому, коли з’явилася перша постанова уряду щодо гуртожитків, попереджали всіх тих, хто мешкає там і не має трудових відносин із університетом, про те, що вони повинні вирішити своє житлове питання в найближчий час.

Оскільки тепер мусується і нав’язується загалові думка, що виселити родини з гуртожитку — це ідея ректора, Андрій Крисоватий пояснив: «Є витяг із листа нашого міністерства від 19 жовтня 2009 року, який каже, що поселення в гуртожитки сторонніх осіб неприпустимо. Нещодавно за детальним роз’ясненням ми звернулися до міністерства. Отримали чітку відповідь: єдиною підставою мешкання в гуртожитку є примірне положення про студентські гуртожитки, де сказано, що працівники навчального закладу, як виняток, можуть бути туди поселені, але до закінчення навчального року й лише за рішенням керівника навчального закладу та за погодженням із органами студентського самоврядування. При цьому укладається угода на проживання. А єдиною підставою для того, щоб зайти в гуртожиток, є перепустка. Щодо аргументу, що ми порушуємо житловий кодекс, то й тут є пояснення законодавця: особи, які працювали за строковим трудовим договором чи вчилися у виші, а наразі не працюють тут і не навчаються, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення. Отже, законодавство ми не порушуємо. Окрім цього, є два приписи прокуратури про виселення осіб, які не мають трудових угод із університетом, і тих, які працюють тут, але не уклали відповідні угоди на проживання й не написали заяви. Прокуратура зобов’язала ректора негайно вжити заходів щодо впорядкування мешкання в гуртожитках і виселення осіб, які не мають права на проживання там. Ми змушені виконувати приписи прокуратури й постанову міністерства».

Якщо не працюєш в університеті, то, очевидно, сподіватися на те, що й надалі мешкатимеш у його гуртожитку, не доводиться. Напевно, після закінчення опалювального сезону — після 15 квітня — таким особам все ж доведеться шукати нові помешкання. Адже після того, як люди не погодилися добровільно звільняти кімнати, ректорат ТНЕУ подав на них позови до суду. Університет уже виграв шість справ у трьох судових інстанціях. На черзі — решта судових справ.

— Мені шкода заощаджень тих людей, на яких ми подали позови про виселення і які тепер платять чималі кошти адвокатам за захист у судах, — каже Андрій Крисоватий. — Впевнений, що грамотні адвокати наперед знають, що ці справи програшні (шість виграних нами довели це наочно), але беруться за них, бо це — їх робота.

Що ж до працівників навчального закладу, то є надія: оформившись юридично в гуртожитку й отримавши пропуск, щороку поновлювати тут реєстрацію, бо прописки тепер немає. Так роблять, до прикладу, в Тернопільському національному педагогічному університеті. Це також не розв’язує проблему, але принаймні — тимчасовий вихід із ситуації, поки немає власного житла. А можливість його придбати університет давав.

У 2004 році ТНЕУ ввів в експлуатацію 20-квартирний будинок на вул. Лучаківського — хто мав можливість і хотів, як каже ректор, міг узяти пайову участь у його зведенні. 26 відсотків від вартості оплатив університет. У цьому році завершують 102-квартирний будинок для своїх працівників на цій самій вулиці. Його підвалини заклали три роки тому. Якщо в Тернополі квадратний метр житла коштує від 6,5 тис. грн., то тут — 4 тис. Окрім цього, як кажуть у ректораті, тим, хто висловив бажання придбати власне житло в цьому будинку, пропонували позику в кредитній спілці «Калина» під її гарантії. Такі вигідні умови для замовників удалося надати тому, що будівельна організація, яка зводить помешкання, створена при профкомі ТНЕУ. Таким чином квартирне питання в університеті, за словами ректора, майже знято.

— Ті працівники університету, які тепер активно протестують проти рішення щодо упорядкування мешкання в гуртожитках, не писали заяви на пайову участь у будівництві власних помешкань, — каже Сергій Ілліч і додає, що ректорат вдячний студентам, які так довго терпіли незаконне проживання сторонніх осіб у кімнатах, які мали б займати вони, за те, що не стоять під стінами адміністративного корпусу ТНЕУ й в ультимативній формі не вимагають негайно повернути їм ці місця.

— Найбільш соціально незахищені в університеті — студенти, бо не мають доходу, а їх батьки за непростої нинішньої економічної ситуації часто неспроможні наймати для дитини квартиру, — каже голова профспілки вишу Руслан Бруханський. — Ми не повинні забувати, що саме студенти — основна складова університету. А ми всі тут для того, щоб надавати їм високоякісну освіту, створювати належні умови для навчання і життя.

Якщо ТНЕУ упорядкує умови мешкання в своїх гуртожитках і введе в експлуатацію іще два — 5-поверховий майже на 80 місць, який планують здати в цьому році, та 9-поверховий майже на 200 місць, запланований до здачі наступного року, то напруга з наданням студентам місць у гуртожитках спаде. Як підкреслив Сергій Юрій наприкінці прес-конференції, впродовж трьох-чотирьох років університет планує повністю забезпечити студентів гуртожитками, адже лейтмотив усіх рішень ректорату — турбота про тих, хто навчається в ТНЕУ.