Портрети кращих випускників тернопільського училища: Петро Андрійчук

У столичному Центрі художньої та технічної творчості «Печерськ» нещодавно відбувся ювілейний концерт, присвячений 60-річчю від дня народження та 40-річчю творчої діяльності випускника училища, заслуженого працівника культури України, професора Київського національного університету культури і мистецтв Петра Андрійчука.

Ще задовго до початку творчого звіту велика глядацька зала була переповнена шанувальниками творчості Петра Олександровича.

Справжнім відкриттям став виступ оркестру народних інструментів Київського національного університету культури і мистецтв. Під керівництвом маестро прозвучали «Мелодія» і «Танець» М.Скорика, що було символічним: перед очима постали сторінки історії українського народу, його боротьби за свободу, за утвердження національної незалежності, самобутності, високої гідності українців…

Саме цей диптих став своєрідним камертоном творчого звіту. Завершив свій виступ студентський оркестр феєричною увертюрою Дж.Россіні «Сорока злодійка».

Виступ заслуженого ансамблю пісні і танцю «Дарничанка», лауреата багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів, своєрідної скарбниці народно-пісенного мистецтва, був неперевершеним. Народна пісня з перших номерів програми підкорила серця вибагливої публіки. Злагоджене звучання хору, професіональна театралізація перетворили кожну пісню у сценічне дійство. Органічним вкрапленням у виступ знаменитої «Дарничанки» став народний хор «Княжа вольниця» із села Білогородка Києво-Святошинського району, який підкупив чистотою почуттів і шляхетною творчою манерою. Зала то завмирала в єдиному пориві, то вибухала вдячними оплесками та вигуками «Браво», часто на очах присутніх бриніли сльози непідробного захоплення.

І це свято відбулося завдяки ювіляру, неперевершеному, талановитому художньому керівникові й диригенту Петру Олександровичу Андрійчуку, котрий виконує високу духовну місію збереження і розвитку народнопісенної творчості, національно-культурних традицій. Творча та життєва позиція пронизана патріотизмом, любов’ю до своєї справи, до людей. Завдяки своїй щирій душі він має багато друзів, шанувальників, які приїхали привітати ювіляра з різних куточків України.

Із почуттям вдячності Петру Олександровичу та його талановитим артистам хочеться вклонитися за щастя доторкнутись до високого народного мистецтва і побажати шанованому маестро творчого довголіття, плідної праці задля невмирущої, вічно живої української пісні, а хористам усвідомлення співпричетності до великої, справді неоціненної місії творення мистецьких концертів-фестивалів. Адже на всезагальному, вже буденному, тлі попсових шоу (я, до речі, не проти гарних масових молодіжних свят, особливо наснажених патріотичними мотивами) унікальний творчий звіт Петра Андрійчука близько чотирьох годин дивовижного дійства на сцені сьогодні вже рідкість. Однак «на жаль» тут не годиться, бо саме Петро Олександрович, діяльний оптиміст, звично для себе множить і множить кількість артистів-аматорів, гуртує прекрасних людей музикою, співами. А ще наділяє шляхетною «матерією» людяності, яка поліпшує, вдосконалює, збагачує і його найближче оточення, і значно ширші кола слухачів. Слава про нього лине по всіх усюдах, вже давно сягнула далеко за межі України.

На ювілей Петра Андрійчука зібралися представники різних куточків нашої Батьківщини: Із близьких і далеких міст і сіл Полтави, Кропивницького, Миколаєва, Запоріжжя, Тернополя, Дніпра, Борщева, Кривого Рогу, Закарпаття, Умані, Черкас, Чернігова. Вони знайшли слова любові й шани, гідні цього великого патріота, талановитого музиканта, істинного професіонала, викладача й керівника від Бога, друга, критика й порадника, внутрішня сила, енергія, мудрість, харизма якого є прикладом для всіх нас.

Батьки ювіляра Олександр Петрович та Надія Станіславівна родом із міста Борщів на Тернопільщині. Мати легенда Тернопільщини, одна з перших торувала найтяжчу дорогу до незалежності нашої країни, розплатившись за це десятьма роками ув’язнення в далекому Сибіру. Але ця мужня й героїчна жінка все зробила для того, щоб син став продовжувачем її справи. Це вона носила на своїх руках маленького синочка до Борщівської музичної школи. Це вона самотужки, зібравши по крихітці сімейні кошти, привезла з Тули перший баян, із яким Петро потім закінчив Тернопільське музичне училище імені Соломії Крушельницької в класі великого вчителя Юрія Валентиновича Максема!

Потім роки успішного навчання в Київській державній консерваторії імені П.І. Чайковського (клас баяна Миколи Різоля).

Кажуть, що діти в сім’ї це іспит перед Богом. Надія Станіславівна й Олександр Петрович склали його з відзнакою, бо їхній син є духовним оберегом найціннішого в житті кожного з нас материнської душі та батьківського слова, до яких ми звертаємося в особливі миті життя.

Петро Андрійчук істинний син України, рушій і подвижник у сьогоднішньому мінливому світі для збереження української пісні та наших невимірно глибоких духовних засад. Це людина унікум, яка всюди встигає, яка вміло вибудовує у своїй діяльності найосновніші пріоритети. Петро Олександрович:
заслужений працівник культури України;
володар ордена «За заслуги ІІІ ступеня»;
професор Київського національного університету культури і мистецтв;
член секретаріату Національної всеукраїнської музичної спілки;
член провідної ради Ліги українських композиторів;
член Національної спілки журналістів України;
член Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;
член атестаційної комісії Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень з підтвердження та присвоєння звань «народний» і «зразковий»;
Почесний громадянин свого рідного міста Борщева, що на Тернопільщині;
експерт Громадської ради при Міністерстві культури України;
керівник секції «хорове мистецтво» Товариства «Україна — світ»;
член правління Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича, голова Київського обласного відділення;
член редакційної ради культурно-мистецької газети «Соломія», ведучий рубрики «Музичний гумор від Петра Андрійчука».

Свого часу Еммануїл Кант написав, що є дві речі возвеличення людської душі зоряне небо над нами і голос совісті в самих нас. Це притаманне нашому ювілярові.

Петро Андрійчук висококваліфікований викладач фахових дисциплін (баян, акордеон, диригування, оркестровий клас, практикум, методика роботи з оркестром, історія та теорія виконавства) Київського національного університету культури і мистецтв із 1989 року. Нині професор кафедри академічного хорового та інструментального мистецтва, осяяний пристрасною любов’ю до України, до рідного народу, уболіваннями за долю молодого покоління.

Серед випускників професора Андрійчука лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів (Г. Войтун, О. Горошко, С. Дідок, О. Пелещишин, Є. Солошенко, В. Якимчук, Н. Яремчук), доктор наук (Т. Кротова), кандидати наук (Г. Войтун, Р. Безугла, Т. Сідлецька), викладачі вищих навчальних закладів (Р. Безугла, Г. Войтун, С. Дідок Т. Кротова, Т. Сідлецька, В. Якимчук,). Випускники Петра Олександровича своєю виконавською, диригентською, педагогічною, науковою, музично-громадською діяльністю продовжують і примножують здобутки свого вчителя.

Ще під час навчання у Київській державній консерваторії імені П.І. Чайковського 1978 року його призначена Богом життєва стежина приводить до тодішнього заводу «Хімволокно». Спочатку Петро Андрійчук концертмейстер заслуженого народного ансамблю пісні й танцю України «Дарничанка», 1984 року керівник хору тарного цеху ВАТ «Київхімволокно». А вже з 1992-го художній керівник та диригент заслуженого народного ансамблю пісні й танцю України «Дарничанка».

IMG_5312

Сьогодні цей чудовий колектив під керівництвом Петра Андрійчука візитівка нашої країни за кордоном. Австрія, Франція, Італія, Фінляндія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія, Литва, Польща і всюди неймовірний успіх!

На пісенному рушнику славетного колективу престижні лауреатські звання багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів.
Високий внутрішній моральний кодекс Петра Андрійчука як керівника, його унікальне вміння тримати в позитиві колектив, перейматися радощами і болями кожного забезпечують згуртованість і стабільність хору вже 35 років під його керівництвом.

Хочемо побажати Петрові Олександровичу нових творчих злетів, невичерпної енергії та оптимізму, довголітньої наснаги на славу нашої України.

У заключному дійстві ювілейного свята звучали жартівливі пісні з пританцівками. До них з великим задоволенням приєднувалися і сам Петро Олександрович (причому це була чудова імпровізація!), і слухачі з зали. Ефект співучасті глядачів у загальному дійстві (сцена і зала) раз у раз викликав неабияке емоційне піднесення.

Коли прозвучали фінальні акорди концерту, присутні ще довго не покидали концертної зали, натхнені концертом, чудовою атмосферою, ділилися враженнями…

З такою піснею ми непереможні! Слава Україні!

Тетяна МЄСРОПОВА,
викладач Криворізького музичного училища,
керівник народного хору «Краяни»

загрузка...

Comments are closed.