Про найкраще в місяці: блог тернопільської письменниці Надійки Гербіш
Жовтень багато в чому нагадував вересень – літаки, книжки, переїзди, турбулентність, домашній затишок. І водночас був зовсім, зовсім іншим.
Зміна місяця
Ми повернулися в Україну – трохи раніше, ніж планували, і хоча назагал це рішення принесло багато радості, було боляче. Здається, за минулі непосидючі кілька років я навчилася пускати корінці аж занадто швидко, наче цибулина на підвіконні. І хай вони виросли за ніч, виривати їх з одного ґрунту, щоби знову дати прорости в іншому, завжди непросто.
Подорож місяця
У цьому жовтні було лише три міста, однак вони виявилися ключовими – перших півмісяця ми прожили в одному з найчарівніших районів Кракова, у якому при правильній погоді можна було побачити Татри, просто вийшовши на вулицю, у затишній квартирі з чарівним садом. У тамтешній цукерні за рогом продавали ліки від осінньої меланхолії, жовтневого блюзу, випадкових невизначеностей і похмурості дощових пообідь за ціною свіжої випічки.
Звідти я літала у відрядження у Франкфурт, і то був один з найкращих моментів моєї кар’єри so far – але про це якось іншим разом.
Там було інше, дуже красиве життя – феєрія найбільшого в світі книжкового ярмарку довкола, важливі зустрічі й контракти, чудесний готель і неймовірно смачні сніданки-обіди-вечері в розкішних маленьких ресторанчиках, а ще поруч дві дивовижні й дуже важливі для мене жінки – моя керівниця (з якою ми не лише працювали, але й збирали кольорове осіннє листя, купували чудесний шоколад у магазинчику, в який вона повертається щороку о цій порі, замовляли квіти й говорили про книжки) і моя подружка, наставниця і дивовижна рідна душа з тих, що “знають Йосипа”.
А тоді ми переїхали до Збаража, встигнувши навіть упіймати там золоту осінь. Про ніжні миті Збаража я за ці два тижні встигла написати верети заміток у ФБ і трохи в інстаґрам. Дануся пішла тут у чудовий приватний садочок – три години в день три рази в тиждень, я знайшла для неї закохану в музику дівчинку, яка гратиме для неї на нашому фортепіано – просто тому, що Богдана дуже любить музику, а найкраще середовище для розвитку тої любові – це затишне місце, де поруч буде майстерний хтось, чиї очі світяться радістю, коли з-під рук вихлюпується музика. Хтось, хто зможе своєю любов’ю ділитися. Попередньо записала дівчинку ще на арт-терапію, в інтеграційну групку та на танці – подивимося, як усе буде встигатися і що донечці найбільше подобатиметься. Головне, що все це є у Збаражі!
Книжка місяця (доросла)
Часу на читання було мало, хоч я і привезла знову гору книжок з Франкфурта. І все ж у мене назбирався цілий стосик рекомендованого читання – правда, мабуть, на цілий окремий запис.
Книжка місяця (дитяча)
Тут те саме! Ми нарешті звезли докупи дві Данусині бібліотеки й з’ясували, що там – кілька сотень найменувань! І ми все це читаємо (правда, половина книжок – на виріст, тож таки не все). Собі й гостям, які тут у Данусі бувають часто (щастя). Тож без окремого запису про улюблені книжки не обійдеться.
Страва місяця
Після вересневої французької кухні здавалося, що жодна інша не зможе особливо розворушити. Але німецька також була пречудовою. І завдяки своїй керівниці й своїй подружці я спробувала практично всю тамтешню класику!
Найзатишніша домашня активність місяця
У Кракові то були читання і кавування в нашому маленькому саду. Тут – ліпнина воскових свічок, малювання, читання вголос і все це питомо збаразьке. Ну й, звісно, наші з дівчатами молитовні сніданки.
Забавка місяця
Мене страшенно зворушує те, що Дануся досі натхненно бавиться своїм дерев’яним ковчегом! Здавалося б, її зацікавлення зараз сильно подорослішали, але ковчег – незмінна любов.
Натхнення місяця
Тут залишу один із численних фб-записів цього місяця, бо ці (та інші) маленькі речі справді найбільше надихали.
“Попереду – нові зміни й шалено перемішані, перетрушені, збленджерені навіть, відчуття з приводу. Я цілий день вибігаю в сад хоч на кілька хвильок – погладжую гілочки ялин, даю “п’ять” листочкам плюща, розглядаю візерунки на небі.
І думаю про те, як багато значать маленькі речі.
Наприклад, про тиждень, що позаду: коли приходиш у готель після насиченого франкфуртського дня, а твоя піжама ідеально складена, і зверху – в’язані шкарпеточки і в’язана лялька, яку Дануся поклала у валізу, щоб мамі не було нудно у відрядженні.
Узагалі, домогосподарчі справи, кажучи правду, не найулюбленіший мій різновид проведення часу. Але як писало на трусах, які я недавно вмовляла Ігоря собі купити, “тяжко бути найкращим, але хтось мусить” (мій скромний чоловік поки не погодився, гг), попри плінтусовий рейтинг у переліку приємних справ, хтось мусить тим усім домогосподарчим займатися. І той хтось здебільшого – це я. А тут раптом хтось інший незнайомий усе це робить за мене, і ще й кладе компліментарні печивка на подушку.
Може, тому мамам-дружинам так важливо часом їздити у відрядження й жити в готелях. Особливо – напередодні великих (чергових) змін.”
Зворушення місяця
– Ти береш з собою іграшки? – спитала мене Дануся у Кракові, коли я пакувала валізу до Франкфурта.
– Ні, сонечко, вони залишаться з тобою.
– Ну я все одно тобі покладу одну, щоб тобі не було сумно і нудно.
І поклала – чудову рудокосу ляльку, що спала зі мною на м’якій готельній постелі й нагадувала про дім, а ще – ходила на роботу й сиділа між дитячих книжок на Франкфуртському книжковому ярмарку.
Робочі проекти місяця
Це був один із найнапруженіших робочих місяців – через нову роботу, до темпу якої я ще адаптуюся, і завершуваний переклад велетенської психологічної книжки. Творчість довелося відсунути.
Покупка місяця
Коли ми звезли докупи Данусині бібліотеки та іграшки з двох країн, то вирішили, що найближчим часом не купуватимемо їй ні книжок, ні забавок. Однак передплатили два дитячі журнали на наступний рік українською. І один дорослий, “Кану”, собі.
Коментарі вимкнені.