росія поставило мету: розділити на два ворогуючих табори людей, що виїхали з України і тих, хто залишився

“Іноді мені здається, що всі, хто лишився, бездумно засуджують всіх, хто виїхав, просто за самий факт перетину кордону” (З листування в чаті Телеграм) 

Найбільшою помилкою нашого часу є думка, що сучасні військові конфлікти мають кордони й чітку лінію фронту. Це – далеко не так. Адже сучасна війна – гібридна, вона ведеться не тільки на землі. Полем бою стає економіка, політика і, звичайно, інформаційний простір.

Специфіка гібридної війни полягає в тому, що ракетним, бомбовим та артилерійським ударам як правило передують інформаційні. Такі удари спеціалісти називають ІПСО – інформаційно-психологічні спецоперації.

Якщо на початку вторгнення ця абревіатура була відома хіба фахівцям дуже специфічних професій, то зараз її знають навіть бабусі, що активно дописують у Фейсбуці. А самі спецоперації поступово виходять за рамки супроводу воєнних дій і оформлюються у самостійні стратегічні напрямки війни. У цьому матеріалі ми розповімо вам про один із таких напрямків.

Стратегічна ІПСО – це велика, розгалужена операція, що має масштабні цілі. Командування російських інформаційних військ (а вони підпорядковуються Головному управлінню розвідки зс рф) поставило мету: розділити на два ворогуючих табори людей, що виїхали з країни після 24.02.22, і тих, хто залишився, чи невдовзі повернувся в Україну і живе тут. Тобто зробити ворогами рідної держави й завадити повернутися на Батьківщину майже 5 млн. українців (за даними заступника директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олександра Гладуна саме стільки виїхало за межі держави з початком вторгнення).

Так зайшла в українсько-європейське інформаційне поле ІПСО, яку ми умовно назвали “Хто втік, той – зрадник”.

Все починалось непомітно. Раптом у соціальних мережах то тут – то там з’явились дописи про блюзнірське поводження наших біженців за кордоном. Кожен такий допис обов’язково ніс у собі меседж: “Як вже живете в мирі і теплі, то хоч не ганьбіться”. Здавалось би, ну що тут фсбшного? Люди за кордон поїхали різні, та й стреси перших днів війни даються взнаки, от вони й витворяють усіляке непотрібство. Однак, дослідникам інформаційного простору впала в око невідповідність: із акаунтів з аудиторією у кілька сот підписників інформація поширювалась неприродно швидко. Виникла підозра, що “розгоном” цих текстів займаються ботоферми, а самі тексти – не що інше, як ворожі інформаційні “вкиди”. Це свідчило про початок ІПСО.

Збурені мережеві спільноти згодом самі підкинули російським спецслужбам матеріал для переводу дезінформації в інформацію, подану офіційними ЗМІ. Ним стала мелодраматична історія про те, як українська біженка звабила чоловіка в сім’ї, яка її прийняла. Цю лавсторі надрукували відомі видання й саме вони стали тими “паровозами”, що протягнули російську ІПСО в офіційний інформаційний простір.

І вогнище емоцій спалахнуло! Далі спецам залишалось тільки підкидати до нього дрівець у вигляді все нових і нових історій, доводити емоції аудиторії до кипіння і в цей час непомітно вживляти у голови інформаційний меседж-чіп: “Усі, хто поїхав – зрадники”. Непомітно, – бо наші мізки влаштовані так, що на піку емоцій виключається критичне мислення. І вдало сформульований меседж ковзає в них і відразу стає частинкою картини світу. І ось вже будь-яке повідомлення, що підтверджує думку про втікачів-зрадників впадає нам у вічі. А те, що протирічить нашій переконаності, сприймається вороже і відкидається.

Згодом люди почали відчувати вороже ставлення до всіх, хто з початком повномасштабної війни виїхав за кордон. Особливо “дістається” нашим землякам – емігрантам з Тернопільщини. Чому? Та тому, що наш регіон на тлі подій на півдні і сході України вважається мало не раєм. Дарма, що й у нас гудуть сигнали тривоги мало не щодня, й були прильоти. Тернополян попрікають тим, що вони боягузливо втекли з регіону, де цілком можна жити, не замислюючись про те, що добре бути розумним постфактум. Адже, коли ці люди виїздили з України, ще не було відомо, яким – безпечним, чи небезпечним – буде тут життя.

Російські спецслужби грають на емоціях української аудиторії, викликаючи такі почуття, як тотальний осуд всіх без розбору, без огляду на обставини і ситуації, заздрість, страх і підсвідоме бажання перенести провину з того, кого не можеш дістати, на того, хто в зоні доступу й вразливий. І ті ж таки специ грають на почуттях українців в еміграції, провокуючи почуття провини, апатію, небажання допомагати армії та й взагалі повертатись додому. Так відбувається розкол суспільства на дві величезні ворогуючі групи в той час, коли єдність – одна з основних умов виживання.

І що ж цим робити? Усвідомлення проблеми – 50 відсотків її вирішення. Якщо ви даєте собі звіт, що будь-яка інформація з-за кордону про те, як добре там живеться нашим, як їм допомагають держави, місцеві адміністрації і прості люди, викликає у вас недобрі почуття, збурює осуд, злість, агресію, – значить ви в ІПСО, і ворожий чіп “всі, хто втік – зрадники” вже оселився у вашій голові. Як вийняти ворожий чіп? Потрібно пересилити негативні емоції, потамувати їх зусиллям волі й спробувати перевести свої думки у логічну площину.

Ну, хоча б розібрати чіп по слову.

“Всі” – неконструктивне узагальнення. Люди – різні. Різні – обставини їх життя, причини їх виїзду. Ми знаємо, наприклад, маму, яка мусила вивозити дитину, у якої звуки сирени провокували люті панічні атаки з нервовими спазмами й енурезом.

“Втік” – принизливе слово, навмисне вжите у чіпі, щоб щоразу збурювати негативні емоції. Виїхали, бо рятувались і рятували дітей, – інший, більш доцільний варіант.

“Зрадники” – ключове слово чіпа. Люди, які зараз перебувають за кордоном, після повернення додому можуть стати для країни неоціненним скарбом, оскільки привезуть нам із мандрів багато нового і корисного досвіду з життя в інших країнах. І – що теж вірогідно – навчать нас цінувати те добре, що маємо ми. Маємо, та не цінуємо.

Ми всі прагнемо перемоги. Ми всі зацікавлені у відновленні, розвитку й розквіті нашої держави. То навіщо ж нам, підіграючи російським ІПСО відштовхувати те добре й корисне, що несе нам наша єдність?

 

Публікація підготовлена в рамках суб-гранту проекту Re:Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу, що реалізується ГО «Інститут аналітики та адвокації». Її зміст є виключною відповідальністю суб-грантера проекту ReiUkraine project ГО ВГО «Рушійна Сила» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.