Щоб скласти об’єктивну картину українського малярства ХХ ст. – тернополянам сюди

Щоб скласти об’єктивну картину українського малярства ХХ ст., мало знати, що зробили мистці під більшовицьким ярмом.. Сюди треба долучити надбання наших краян у діаспорі. До їх середньої ґенерації належить мистець і реставратор Діонізій Шолдра (1925-1995) – уродженець Тернополя.
Як мистець він сформувався в Австрії і Америці, студіюючи малярство в Університеті Іннсбрука та Академії Мистецтв у Відні, відтак працюючи в Нью Йорку. Проте його творче життя почалося в Тернополі на Підзамчі. Від того часу залишився рисунок олівцем Надставної церкви (1943 р.). Перші враження дитинства – блакитна повінь ставу, захід сонця над золотою Ґаля-горою, прозорість неба, привели його до розуміння плинності життя і вічності природи. Однак, щоб повернутися знову до природи, йому треба було прожити життя, сповнене тривог, нестатків і щоденної праці. „Якщо я сьогодні є мистцем, – казав маляр, – то його з мене зробила природа, праця і любов до праці. В житті мені прийшлося дуже тяжко: я не мав тата, мами, брата, свата …”
З багатьох автопортретів на глядача дивляться допитливі голубі очі мистця. Мерехтлива світлотінь рельєфно моделює лице на темному тлі. Датування свідчить, що темний фон властивий, за окремими винятками, для творів 1950- початку 60-их років („Процесія”, „Втікачі”) – часу пошуків і становлення. Нерідко до нього приходять символічні візії, наприклад „Життя і смерть”. В 1980-их починає домінувати мотив високого неба і поламаних самітних дерев, палітра світлішає, кольорова гама збагачується, а техніка накладення фарби шпахлею (мастихіном) надає рельєфності деревам і землі. Небо вважають важким для зображення в малярстві. Лише мистець-кольорист знайде у ньому багатство вальорів, лише мистець-філософ виявить у ньому скритий рух і символічні видіння, лише мистець, що досконало володіє своїм ремеслом, може створити ілюзію глибини неба і об’ємності предметного світу.
Д.Шолдра малює низький горизонт і високе небо („Дороговказ”, „Грудень”), бо вважає, що немає нічого гарнішого за небо, до якого спрямовані погляди і помисли кожної людини. Він малює старі, безлисті і самітні дерева („Самітнє дерево. Туга”, „Після буревію”), бо то душа мистця. Дерева представляють його поламане життя і життя мільйонів українців, обпалених світовою війною. Його картини позначені експресивним, гострим відчуттям сучасності. Він зберіг не тільки рідну мову (вільно володів польською, німецькою, англійською, іспанською) і природну галицьку інтеліґентність, але й національну мову в малярстві, збагативши її європейською культурою.
Журналіст і редактор Іван Кедрин-Рудницький в статті „Діонізій Шолдра – сумні дерева і веселе небо” з нагоди виставки 1983 року писав: „…Це не аматор ані пів аматор, а мистець високої кляси з фаховою освітою і таким своєрідним стилем, який ставить його у перших рядах сучасних мистців середущої ґенерації”. Він брав участь у річних виставках Об’єднання Мистців Українців в Америці разом із такими відомими майстрами як П.Андрусів, С.Борачок, Я.Гніздовський, С.Гординський, Д.Горняткевич, Е.Козак, І.Кучмак, В.Ласовський, А.Малюца, П.Мегик, Л.Молодожанин, М.Мороз, М.Осінчук, Б.Титла, П.Холодний. Довгий перелік імен, половина з яких тернополяни, дає уяву про мистецьке еміґраційне середовище, в якому перебував Д.Шолдра.
Його праця реставратора продовжилася в Тернополі, коли він очолив реставраційну майстерню в Художньому музеї. Спеціалістів такого профілю в місті ніколи не було. Д.Шолдра познайомився з досвідом консервації та реставрації в Національному музеї у Львові, Українському науково-дослідному реставраційному центрі в Києві і прийшов до сумного висновку, що цей досвід далекий від світового рівня. За короткий час він відновив картину „Співачка” Ю.Меґоффера, провів консервацію десятка творів західно-європейського малярства, що нині перебувають в постійній експозиції музею. Роботи виконував власними інструментами і матеріалами, привезеними з Америки та Іспанії. Мав намір створити Школу реставраторів, передати знання, фахові секрети і багатий практичний досвід молодому поколінню українських реставраторів. Був переконаний, що невдала реставрація приносить більше шкоди творові, ніж користі. А т.зв. „врятовані шедеври” будуть назавжди втрачені. Через ряд об’єктивних причин (зокрема відсутність зацікавлених осіб і хворобу раку, яка з кінця 1994 р. прикувала його до ліжка) далекоглядним планам Д.Шолдри не судилося жити.
Він привіз не лише знання і досвід реставратора, а також 52 картини, які першим авіарейсом із Нью Йорку були перевезені в столицю і подаровані незалежній Україні в особі Тернопільського обласного художнього музею.
До 90-річчя від дня народження Д.Шолдри, тернополяни знову зможуть побачити творчу спадщину „маляра неба і самітних дерев”.
Ігор ДУДА, мистецтвознавець, директор Тернопільського обласного художнього музею.