Щаслива доля пробудила зі сну талант художниці Світлани Мрикало, родом з Тернопільщини

На її картинах пахнуть незабудки, жоржини, п’янить бузок, розцвітають троянди, іриси й буяє українська природа в різні пори року, яка живе у її серці та яку вона поєднує з італійськими колоритами. Вдивляючись у картини цієї талановитої італо-української (лише так себе називає) художниці Мрикало Світлани Петрівни, родом з Тернопільщини, насолоджуєшся тією красою, яку тут, на своїй українській землі часто не помічаєш серед буденщини. Та варто лише на довший період покинути свою країну, а потім повернутися, то ніби прозріваєш, оцінюєш усе інакше – воно твоє, рідне.

Незбагненне життя та його постійні сюрпризи інколи спонукають людину творити чудеса – один лише поштовх і успіх залисніє, як відблиск сонця на воді. Так сталося і з цією художницею, яка втрапила на лискучу поверхню грайливої хвилі, переступивши через туманну пелену життєвої дороги. Народилася вона на Тернопільщині у мальовничому селі Конюхи Козівського району. Навчалася у Конюхівській середній школі, де і зародився талант до малювання, який помітив колишній вчитель образотворчого мистецтва й музики, нині покійний, Богдан Васильович Сойка. Він допоміг дівчинці зрозуміти, що у неї є хист до малювання. Але це було лише у школі.

Закінчивши шкільне навчання, Світлана Мрикало здобула бухгалтерсько-економічну освіту й дар до малювання опинився у режимі сну. Далі була робота, буденне життя у Країні Рад, пізніше складна ситуація в Україні, яка стала незалежною, безробіття, безгрошів’я, все це змушувало думати: як вижити?
Світлана, як і сотні інших жінок та чоловіків (на сьогодні це уже мільйони), покинула рідну землю, залишила стареньку матір і малу дочку старшому братові й поїхала у світи. Вона не їхала шукати кращу долю – поїхала, аби заробити грошей і повернутися. Працювала тяжко вдень і вночі, пристосовувалася до закордонного побуту, вчила мову, молилася, плакала, але жила. Це було на початку 2000-х.
Роки бігли, стала дорослою дочка, Світлані доля подарувала людину, яка стала опорою у всьому. В її житті настала мить, про яку мріяла: взяти пензлі й вилити ту красу, яка панує довкола, на полотно.

Після усіх щасливих подій життя майбутньої мисткині почало набирати інших обертів. Вона відвідує художні вечори у молодого відомого італійського художника Массімо По. Згодом – курси малювання у відомого художника Масссімо Рікко.
Із 2009 року її картини з’являються на колективних виставках різного рівня. Світлана бере участь у пленерах, нагороди додають натхнення. Та найбільша нагорода для Світлани це те, що її картини подобаються людям і роз’їжджаються по всьому світі. Треба сказати, що більшість коштів, вилучених з продажу картин, художниця віддає на лікування хворих діток та потребуючим. У 2014 році зі своїми творіннями презентувала «файне місто Тернопіль» у Мілані на українському фестивалі (її вироби зі стрічок і віночки розкупили вмить, а вилучені кошти були передані в АТО).

Більшість часу вона проводить у своїй майстерні, яку часто навідують друзі-українці, що живуть в Італії. Недавно брала участь в українському фестивалі в м. Реджо, де виставляла персональну виставку, на останній національній виставці її картина увійшла у число кращих. На виставках частими гостями є представники консульства України в Італії, української діаспори. На сьогодні Світлана Петрівна є членом спілки художників «La clessidra» (Італія), спілки творчих людей «Amici dell’arte».
У майбутньому мріє виставити свої картини у рідному Тернополі на персональній або колективній виставці.
Ольга КОТУЛЬСЬКА, газета “Сільський господар плюс”