Шпигунська гра. Чи допомагають соцмережі знайти бійця?

“Я продовжую пошук свого синочка (прізвище, ім’я) 14.09.2002 р.н. Молю всіх про допомогу. Знаходився в м. Мар’їнка Донецької обл. Був поранений і залишений на окупованій території. Я благаю всіх небайжих про допомогу” (Текст під фото бійця на сторінці “Пошук людей” у мережі Фейсбук)

 

На тренінгах з інформаційної безпеки ми завжди показуємо скріншот цього повідомлення і запитуємо:

–        Що не так з цією публікацією?

Учасники озвучують свої версії відповіді, але завжди дивуються, коли чують нашу версію:

–        У цій публікації не так все. Її просто не повинно бути у соцмережі.

І далі ми запитуємо:

–        А скільки разів кожен з вас поширював подібні звернення?

Слухачі ніяковіють, адже багато хто з користувачів мереж перепощував такі слізні прохання зі святою вірою, що робить добру справу. І мало хто замислювався, що “зробіть хоч репост” у даному випадку може серйозно нашкодити. Чим? Розповідаємо по порядку.

Аудиторія. Кожен медійник, у якій би галузі він не працював, скаже вам: профіль цільової аудиторії – 90% успіху. Хто є читачами сторінок на кшталт “допоможіть знайти”? Родичі тих, кого розшукують. Це, як правило, цивільні люди, дуже далекі від військових справ. Отже, вірогідність того, що читачі сторінки зустрічали зниклого бійця фактично дорівнює нулю. А де є ті люди, які володіють інформацією? Найперше, у штабах батальйону та бригади, де служив боєць. У складі підрозділів точно знайдуться бійці, які щось скажуть, порадять, підкажуть. Ось чому родичам військових важливо мати контакти командирів і побратимів їхнього рідного воїна. Це спрацює краще, ніж повідомлення на сторінці, яка до військових структур не має ніякого стосунку.

Моніторинг. Але є військові структури, які дуже пильно моніторять повідомлення на сторінках пошуку бійців. Це – інформаційні війська російської федерації. Номери військових формувань Сил Оборони, особливо у прив’язці до дат і місць дислокації – ласий шматок для військової розвідки ворога. Якщо уважно послідкувати за коментарями під закликами про пошук військових, часто можна побачити обережні уточнюючі питання: з якої бригади, хто командир, звідки і коли виходив на зв’язок востаннє. Це тільки коментарі. Можна собі уявити, скільки важливої інформації отримує ворог із особистого листування з родичами зниклих безвісти.

Полон. У 2014 році наша команда вперше зіткнулася з проблемою оприлюднення інформації в разі полону. Один з регіональних ЗМІ попросив нас взяти інтерв’ю про бійця, який вважався загиблим, хоча тіла його не знайшли. Ми відшукали побратима героя і розпитали, яким був загиблий боєць. Дізналися, що він був відчайдушно сміливим, надзвичайно креативним у військовій справі. Наостанок запитали:

–        Ти, мабуть, дуже сумуєш за своїм побратимом?

–        А от і ні, – відповів доброволець, – я не вірю, що він загинув. Такий, як він, просто не міг загинути.

Ми не знали, що відповісти. Написали матеріал і опублікували. А через кілька годин отримали дзвінок від однієї серйозної установи із наказом негайно зняти публікацію.

–        Ваш боєць, – пояснили нам згодом, – перебуває в полоні. Щоб його звідти витягти, потрібні дуже серйозні зусилля. У цьому процесі кожне зайве слово може бути фатальним. Визволення бійців, особливо добровольців, має відбуватись у повній тиші. Ви навіть уявити собі не можете, які зв’язки, які механізми задіяні у ході цієї роботи.

Бійця-героя звільнили майже через рік. Ми зустрілись з ним. Він розповів, що назвався іншим прізвищем і вдавав із себе цивільного.

Полонені на допитах, часто вказують не свої звання, прізвища, статус. Так вони намагаються уникнути катувань, або й розстрілу. І тут кожне фото, будь-яка інформація, взята ворогом із відкритих джерел, може допомогти ідентифікувати полоненого і призвести до трагедії.

Інформаційна спецоперація. Окрім моніторингу сторінок реальних українців, ворожі спецслужби створюють і власні спільноти в соцмережах у рамках ІПСО “Допоможіть знайти людину”. Для чого?

За допомогою таких спільнот:

–        отримується інформація про особовий склад, чисельність та місця дислокації підрозділів ЗСУ;

–        ідентифікуються командири підрозділів;

–        здобувається інформація про кількість загиблих та поранених з нашого боку;

–        ідентифікуються полонені та “ціна” їх обміну;

–        шукаються можливості шантажувати родини полонених та зниклих безвісти, вимагаючи інформацію та/чи викуп,

Спільноти пошуку зниклих на війні використовуються також як полігон для ІПСО інших спрямувань.

Українці – сердобольна нація, яка вміє співчувати. Ми болюче переживаємо горе втрат, навіть тоді, коли напряму ці втрати нас не стосуються. Ми вдячні воїнам Сил Оборони за спокійне життя в тилу, й палко бажаємо хоч чимось зарадити тим, хто втратив рідних. Але співчуття – це емоції. Ворожі ІПСО дуже вправно вміють на них грати. А реальна допомога – у площині раціональних дій, протоколи яких вже давно існують, їх можна легко знайти на офіційних ресурсах Міністерства Оборони, СБУ та Генерального Штабу.

 

Публікація підготовлена в рамках суб-гранту проекту Re:Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу, що реалізується ГО «Інститут аналітики та адвокації». Її зміст є виключною відповідальністю суб-грантера проекту ReiUkraine project ГО ВГО «Рушійна Сила» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.