Сьогодні у Тернополі вирішиться чи досі суди людей тримають за лохів

Сьогодні знову має відбутись суд над водієм “Ауді”, який убив сина шанованої тернопільської письменниці, викладача, лікаря Лесі Романчук. Трагедія сталась минулого року 23 грудні.

Леся Романчук надіється, що суддя все-таки більше рахуватиметься із законом, ніж з іншими міркуваннями.

Суд, знову суд. Можливо, сьогодні останнє засідання, можливо, сьогодні матимемо вирок. Пишу “можливо”, бо в наших судах можливо все.
Вимагатиму для мажора реального терміну покарання. Знаю, що багато не дадуть. Але сподіваюся, що суддя все-таки більше рахуватиметься із законом, ніж з іншими міркуваннями. Принаймні досі так було.
Цей суд вважаю знаковим. Сьогодні вирішиться, за кого вони нас мають – вже за громадян чи досі за лохів.
Не маю ні зла, ні лихого серця на Андрія Стефаніва – того, хто убив мою дитину. Він теж дитина своїх батьків, у них також горе. По-християнськи я простила і не маю зла. Але справедливість має бути.
Бо його слід покарати. Слід справедливо покарати того, хто сидів за кермом свого крутого джипа, того, хто летів по центральній вулиці Тернополя зі шидкістю понад 100 км і навіть не гальмував, бо надто поспішав з одного кабака в інший. Яке йому діло до того, що по дорозі ходять якісь люди, їздять якісь машини, якісь таксі, в яких син їде додому, до мами. Все це не має значення. Ці люди – лохи, вони не мають значення. Важливий лише він та його супутниці. Так вони звикли, це їхній стиль.
Він – господар життя, він у цьому місті все “порішає”. Навіть як щось станеться – приїде кишеньковий слідчий, прибіжать кишенькові адвокати, навчать як правильно брехати, напишуть правильні протоколи, напишуть правильні експертизи, відмажуть, все буде добре. Андрій запевняв своїх пасажирок – все буде добре!
Ні, Андрію, не буде.
Все вже ніколи не буде добре.
Бо ти вбив мого сина. Ти убив нам усім Синьооке Диво.
Це не можна виправити. І за це доведеться відповісти. Реальним терміном, роками життя. Це справедливо.
Я не маю права пробачити. Задля пам’яті сина. Задля життя тих людей, які залишаться живими, якщо інші мажори зрозуміють – а один з нас вже сидить, значить, не так легко відкупитись, не проходить нині “відмазати”, світ став іншим, суд став іншим. Покарання буде невідворотним.
Так нарешті має бути.
Вони повинні зрозуміти – правила дорожнього руху одні для всіх. І закони одні для всіх. І ти не виший за інших, якщо їдеш за кермом крутого джипа з мажорними номерами 8888.
Я не хочу збирати під судом майдан. Не хочу зайвого шуму. Але знаю, ніхто нічого не забув, тернопільські журналісти тримають руку на пульсі. Просто мовчать, щоб не вважалося тиском на суд.
Але всі ми чекаємо справедливого вироку. Щоб зрозуміти – так, Майдан щось у нас змінив. Так, надія на справедливість є.
Бо Синьооке Диво забрали у нас не випадково. Смерть невинних повинна змінювати світ живих на краще.