Ігор Василів: Виводити на чисту воду корупціонерів – це як наркотик

Ігора Василіва у Тернополі знає кожна людина, яка хоч трішки слідкує за новинами міста. Ця людина не займається популізмом. Ця людина не мріє стати депутатом чи чиновником. Він виріс у сім’ї освітян, розпочав власну справу, пройшов Революцію Гідності та був обраний головою Тернопільського осередку Всеукраїнського об’єднання «Автомайдан».

Сидіти вдома на дивані – це заняття не для нього. Ігор завжди в русі, прагне змін в Україні, вважає що громада сама повинна будувати ту державу, в якій житимуть її діти. У його мозку безперервно народжуються все нові і нові ідеї. Він починає втілювати їх сам, а далі його приклад надихає інших людей, яким симпатичні погляди, щирість та відкритість цього активного сина своєї Батьківщини.

 

Говоримо з Ігором Василівом про перемоги «Автомайдану», підсумки реформ 2016-го року та про громадський сектор Тернопільщини. Згадуємо і очільника поліції області, і прокурорів, голову ТОДА і депутатів усіх рівнів.

Громада повинна ходити на пікети

Зараз громадський сектор, як в Україні так і в Тернополі, не такий, яким був ще у 2014-му році. З часом він викристалізовується. Залишаються реальні патріоти. І так воно й має бути.

Треба розуміти, що для громади жодна влада ніколи не буде доброю. І нехай не ображаються чиновники – це нормально. Саме активна громадськість і є тим дзеркалом, яке має показувати владі, чого хочуть пересічні люди. Я вважаю, що ми до кінця свого життя повинні ходити на пікети і мітинги, підказувати, вимагати, висловлювати свою думку.

Все йде по спіралі, історія повторюється. І теперішня влада може впасти в любий момент, як і попередня. Тоді, в 2013-му році ще не було громадянського суспільства. А зараз є. Нас таких мало, але й на Майдані не було більшості. І ми хитаємо цю країну не для того, щоб розвалити, а для того, щоб вона змінилася. І вона таки міняється.

Оцінити реформу МВС зможемо аж за 10 років

Можу стати під дуло пістолета і сказати, що зміною системи, зокрема реформою міліції, я задоволений. Але не треба підмінювати поняття. Коли хтось каже «Ой, зараз почнуть грабувати, збільшиться кількість квартирних крадіжок…». Та це завжди було і буде. І коли начальник поліції області каже, що НАБУ не знайшло доказів корупційних дій наших міліціонерів, проти яких виступала громада, то це теж підміна понять. Тому що одного з них таки досі судять, а інші ж пішли на співпрацю – відкупляються інформацією. Все насправді відбувається. І я дуже гордий, що «Автомайдан» дотичний до НАБУ і є партнером цього бюро.

Тому сказати, що реформа МВС провалена, я не можу. Впевнений, що провалена власне атестація. А от реформу ми зможемо побачити і оцінити мабуть років через десять. Для швидких змін нам треба було би набрати стільки людей, скільки ще шість-сім років готуватимуть в інститутах. І якщо нам кажуть, що професійні кваліфіковані кадри міліції пішли з посад, то це не тому, що громадськість їх вигнала. А тому, що вони самі обрали між зарплатою 9000 грн і пенсією 11000. Зіграло роль «шкурне» питання.

Нам закидають, що з поліції треба було вигнати всі старі кадри. Можливо ця думка й вірна. Я, як людина яка проводила співбесіди, скажу, що з кожним роком кваліфікаційний рівень кадрів падає. Але ким їх замінити? Чому люди не йдуть на роботу слідчого, при зарплаті 10-14 тис грн?

Так, патрульні поліцейські зараз роблять помилки, багато чого не знають, їх ще треба вчити, добирати нових… Проблеми будуть, некомпетентні рішення і мінуси будуть. Але були вони і раніше.

Люди кажуть: «Нові поліцейські неуки, стільки неправильно заповнених протоколів». А чому ж ми не мали таких протоколів за часів ДАІ? Бо вони не складали тих протоколів, а просто напросто брали по 50 грн! Але ж подивіться, як швидко усі громадяни раптом звикли до того, що «менти» можуть не брати хабарів. Лише сліпий не побачить, що вагітна післямайданна країна народила нам.

Потрібні прозорі конкурси на посади

Кажуть, що «Автомайдан» не чіпає Генпрокурора Юрія Луценка? Про нього можна говорити що завгодно: що він популіст, що не професіонал, не знає законів. І ми це на усіх зустрічах завжди кажемо йому в очі. Хіба вихід – бути проти Луценка лише тому, що «баба яга проти»?.. Проте він прекрасно розуміє, що як тільки ми побачимо невірний крок, кумівство чи домовленості, то нанесемо сильний удар по ньому.

В місцеву прокуратуру все ж провели відкритий і прозорий конкурс в прямому ефірі. І якщо у когось тепер будуть претензії, то де ж ви були раніше? Треба було задавати питання. А коли ж іще? Ні, звичайно, потім ми можемо махати прапорами. Більше того, нам це навіть подобається: пікети, валізи, колонки… Але ж конкурс дійсно був прозорим! Це вже не так, як за Шокіна, коли наш Віталій Сідоров програв, а після особистої зустрічі раптом виграв конкурс. Тут ми не мали права мовчати, бо так не можна.

Найбільша перемога 2016: Е-декларації. Решта – справа часу

Це страшно, коли люди прийшли до влади і починають красти. Великим плювком народу було оприлюдення Е-декларацій високопосадовців, яке показало усіх міліонерів. Але чекайте, буде ще цікавіше, коли свої статки покаже друга категорія держслужбовців, та, що начебто ближча до народу. Це дуже показово. І я вважаю перемогою 2016-го оце оприлюднення на широкий загал.

Ми поступово та й будуємо. Уже маємо нові структури: НАБУ (Національне антикорупційне бюро України) та САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура). Зараз в судах дуже багато справ, навіть щодо тих самих тернопільських прокурорів. Але треба розуміти, що це довготривалий процес. Адже вся та система – це одна банда, яка засіла цілими кланами. Якщо почати розбирати, то вистачить не на один серіал про комісара Катані в Сицилії: чоловік – суддя, жінка – нотаріус, дочка – адвокат, зять – прокурор…

Це насправді дуже сумно. Але нам, як «Автомайдану» дуже цікаво. Для нас виводити на чисту воду цих корупціонерів – як наркотик. Ми не можемо зупинитися. І якщо раніше в організації ми втрачали людей, вони змучувалися, то зараз залишилися саме ті члени, які набралися азарту. Більше того, до нас приходять нові люди, які допомагають нам, підживлюють.

Чи були погрози

В нашій організації лише свідомі люди – ми не боїмося погроз. Цього року до речі, нас серйозно і не лякали. Були якісь спроби, на зразок «хось може морду набити»… Та хай пробують. Ще треба мати здоров’я Василіва набити – я ж буду відбиватися (сміється – прим.авт).

Якщо ж серйозно, то тернопільські міські чи обласні чиновники – це не наш рівень. Вони ж не погрожують – хитрі. Знаючи, що ми відкриті і щирі люди, пробують домовитися про якісь дивні речі.

Думаю, влада вже певно навчилася з нами спілкуватися. Вони розуміють, що можуть зробити по-своєму, але ми ж стоятимемо над головою. І коли мені кажуть, що ми ламаємо людські долі, звільняючи когось з посад, то стає смішно. «Ментовкою», прокуратурою, адміністрацією життя не закінчується. Усі ці люди можуть піти в бізнес, якщо вони так люблять гроші.

Але ж є у нас така проблема, що на посадах багато заполітизованих. І вони самі не підуть, а ще й діють в угоду комусь…. Ми їм кажемо «Робіть конкурс!», а вони завжди знайдуть відповідь, що це не згідно законодавства. Та будьте хоч хтось першим! Знайдіть в собі силу стукнути кулаком по столі!..

Чи є #зрада в Автомайдані

Всі люди в нашій громадській організації – абсолютно різні. І це, мабуть, найбільша проблема. Бо якщо ми добре знаємо друзів з дитинства, закриваємо очі на їх недоліки, вивчили в чому вони можуть підвести і на що здатні, то нас ніхто не вчив бути громадською організацією. Ми усі прийшли з Майдану, тому були дуже різні. Але згодом з усієї кількості викристалізувалися ті, хто розуміє один одного з півслова. Тому в 2016-му в нашій організації ніхто не встромляв «ножа в спину».

Так, дійсно є люди, які пішли з «Автомайдану», бо не бачили в ньому свого розвитку чи втілення своїх амбіцій. Але ж громадська організація не повинна бути плацдармом, поштовхом, щоб іти кудись. Це всього лиш об’єднання однодумців, які стають один для одного щитом, справжніми друзями… Є й такі, які зараз хотіли би повернутися. З’явилося також багато нових членів. І це дуже тішить, викликає гордість.

Не треба перебільшувати величність «Автомайдану», але зараз у нас зібралася така кількість нормальних людей, що хай влада вибачає, але буде отак. Вони можуть якусь ситуацію переламати, але це буде їхня тимчасова перемога.

Чому ми не йдемо в депутати

Багато людей, які мене оточують в «Автомайдані» чхати хотіли на владу. У нас є переконання, що ми як громадська організація можемо зробити набагато більше, ніж якби ми були депутатами.

Я був на останній сесії Тернопільської міської ради і ледве стримував себе. Розглядали питання однієї жінки, яка прийшла просити дозвіл на приватизацію землі під своєю хатою. Депутати не дозволили. Для мене це було дико. Питаю в них, чому, а вони відповідають, що там можливе будівництво. Та дай їй Боже здоров’я, щоб вона ще змогла продати ту землю і на гроші внукові машину купити. Нехай собі люди живуть! Нехай продають те, що заробили, вона ж не вкрала…

Коли депутати хотіли, щоб їх вибрали, то ходили на округах від хати до хати. Вони точно спілкувалися якраз з отакими от простими жіночками. То що, виходить, тепер ті, хто голосує на сесії проти, забули про таких жіночок? Огидно, коли на виборах ми голосуємо за людей, а потім вони свої бізнес-інтереси називають «людським питанням», а політику – «вмінням домовлятися».

Будь-хто може потрапити у міністерство

Я закликаю тернополян, щоб вони почали будувати країну самі собі.

До прикладу, хоч я і вчительський син, але не знаю, хто має очолювати галузь освіти. Та якщо є люди, які знають і можуть оцінити це, то нехай долучаються. Кожен повинен робити щось, щоб йому ж було легше жити. Не написати зранку в соцмережах, що випав сніг, а взяти лопату і відгорнути його бодай в своєму дворі.

Тернополяни – феєричні люди! Ми можемо проголосувати за ремонти дворів, але змовчимо і ходитимемо пішки на роботу дві доби. Але під час революції ми також можемо і полягти на майдані. Це дуже тонка грань.

Але зараз є діалог. І громадяни повинні розуміти, що для тих, хто не здається, немає ніяких проблем. От хтось звертається, щоб я допоміг потрапити в міністерство. Я кажу – то йди і попадай. Бо зараз не так, як колись – дійсно можна без особливих зусиль потрапити до міністра. Тут от до прокурора, буває, важче.

Вовк Любов