Місця Тернополя, де можна торкнутися найдавніших часів

Про прадавнину нашого міста спілкуюся з істориком Василем Штокалом. Він переконаний, що відлік існування нашого міста треба вести від початку створення найдавніших поселень.

— Дослідженням історії Тернополя почав займатися на початку двотисячних. Потяг до її вивчення був таким потужним, що змушений був перервати свої дисертаційні дослідження. У своїй першій статті на тему прадавньої історії місто, висунув і обґрунтував твердження, що значно старше за той вік, котрий йому приписують, беручи відлік від 1540 року. Більшість істориків бере за відправну точку існування Тернополя середину 15 століття. Я ж, розглядаючи історію міста на основі археологічних пам’яток, та в контексті розвитку нашої прабатьківщини України-Руси та залюднення Європейського континенту, стою на думці, що виникнення людини відбувалося одночасно у різних точках, в тому числі на території Європи та зокрема України. Знахідки свідчать, що тоді ж з’явилися люди на нашій території.

— Якщо рухатися пунктирно, то після поселення тут перших людей, що найбільш важливе варто згадати?

— Дуже потужний сплеск культури відбувся за проторуської доби. На території нашого міста виявлено сліди черняхівської культури. У ті часи на цій території з’явилося потужне городище. І є всі підстави припускати, що розташовувалося воно теж на Замковій горі.

Варто сказати, що вона завжди відігравала важливе значення. Цю гору огинала річка Рудка (тоді повновода та потужна), впадаючи в один із рукавів Серету. Таким чином тут завжди було вдоста води (а всі давні поселення розташовувалися біля неї), місце мало особливий погідний мікроклімат. Все це приваблювало і наших предків, і тварин. Крім того, тут були сприятливі умови для підтримання розведеного вогню. Важливо також, що з гори відкривався чудовий краєвид. Оскільки в ті часи не було гострої зовнішньої загрози, одним із чільних критеріїв для вибору місця слугувала краса краєвиду. Наші предки селилися в місцях, які б милували око та звеселяли душу.

Крім того, сліди трипільської та культури індоєвропейської шнурової кераміки знаходили на території сучасної цегельні (від вулиці Карпенка і по Серету аж до об’їзної), по вулиці Богдана Хмельницького, вулиці Замонастирській та пісковому кар’єрі, частині вулиці Білогірської.

— По чому ми можемо знати про залюбленість?

— Праукраїнці дуже любили природу та жили в гармонії з нею. Про це свідчить її сильна вкоріненість у культуру і духовне сприйняття, культуру міжособистісних взаємин. Прикладом можуть бути давні свята, де поклоняються природі, активно взаємодіють із нею.

— Повернімося до давніх поселень.

— У час чернихівської культури зав’язується давнє поселення, яке називалося Топільче. Зараз у історіографії поширюється штучне польське Сопільче, котре немає зв’язку з цим місцем, і витісняє наше, автентичне. Слово Топільче надзвичайно давнє та має давньоруське, індоєвропейське походження. Цей топонім вказує на уважне ставлення до природи, гармонійні стосунки з нею. З давньоруської воно означає місце для водопою тварин. Отже тут було багато звірини, на котру можна було і полювати, і яку можна було одомашнювати. Топільче припинило існування, коли 1240 року було розбите монголо-татарами. Так місцевість перетворилася у теренове поле. Звідки й виникла назва Тернополя. Тому я переконаний, що до виникнення топоніму Ян Тарнавський аж ніяк не причетний. Так само не вважаю 1540 рік особливо значимим для міста, адже привілей на будування міста ні що інше, як захід для укріплення кордонів Польського королівства від нападників, а зважаючи на те, що від набігів наше місто потерпало не раз, і не раз оборонялося, то вважаю, не треба робити із будівництва замку особливу віху.

Наступні переломні моменти — знищення міста 1675 і 1944 років. Тернопіль постає як перехрестя великих шляхів та великих історичних подій, так само, як і Україна.

— І наостанок, чим для вас особливий сучасний Тернопіль?

— Тернопіль – особливе місто, не лише через те, яким воно є нині, а через його багате минуле, його історичні пам’ятки та великою долею.

Автор: Анна Золотнюк.

На фото: Василь Штокало; речі з експозиції обласного краєзнавчого музею: пам’ятки Черняхівської культури та реконструкція життя давніх русичів.