Тернополянка Тетяна Литвиненко: «Мої перші історії почалися з… вагітності»

Мама чудової донечки, турботлива дружина, цікава різностороння жінка. Всі ці епітети стосуються тернополянки Тані Литвиненко. Більшість знають її як блогера під ніком «Littatka». На своїй сторінці у мережі «Instagram» Таня показує реалії життя без ускладнень та показухи. Вона щаслива у материнстві та ділиться простими секретами зі своїми підписниками. У неї багато захоплень і вона з радістю демонструє їх своїй аудиторії навіть тоді, коли у неї неприємності або ж труднощі, а друзі із соціальної павутини радять та підтримують її. Проте є й ті, кому не до вподоби такий стиль юної жінки. Про всі «за» та «проти» блогерства дізнайтеся з відвертого інтерв’ю нашому виданню.

«Повелась на дорогий годинник, ідеальний костюм та приємний аромат»

– Таню, хто Ви, звідки?

– Народилася я у Нововолинську. Дитинство моє пройшло там, а у Тернопіль переїхала, щоби поступити в університет. З дитинства люблю багато говорити, читати, можу сказати, що я творча особистість. Переїхавши до Тернополя, вступила на третій курс державної форми навчання технічного університету. Там і познайомилась зі своїм чоловіком. І від того часу ми не розлучні,  всі мої наступні дії напряму залежали від нього.

– Ви, можливо, з ним сиділи за однією партою?

– Ні, він був моїм викладачем (сміється, – авт.). У нас із чоловіком 14 років різниця у віці. І історія нашого знайомства досить кумедна. Я завжди була в центрі будь-яких подій – концерти, свята, виступи. І ось наш університет організовував так звану посвяту першокурсників. Я, звичайно, як годиться дівчині, одягнула красиву сукню, підбори, макіяж, локони і прийшла на виступ, де біля дверей мені чітко дали зрозуміти, що третій курс у ньому участі не бере, а концерт лише для першокурсників. Викликавши таксі, поїхала на пари. Забігаю в аудиторію, де вже сидів мій викладач, і вітаюся з ним. Одразу зрозуміла, що моя персона в нього викликала не дуже приємні емоції, тим паче він балакучих не дуже любив. А мені викладач одразу припав до душі, в нього був такий приємний аромат парфумів, який пам’ятаю й досі. Інколи жартую зі своїм чоловіком, що повелася на дорогий годинник, ідеальний костюм та приємний аромат.

– Приховували відносини?

– Звичайно. Я розуміла, наскільки для нього важлива репутація. І ніколи нікому не хвалилася, що ми зустрічаємось. Наші відносини набули офіціозу вже після мого закінчення вузу. За час навчання пройшла сім кіл пекла, ловила на собі погляди осуду, заздрощів, нерозуміння. Деякі викладачі, не маючи жодних підстав, ігнорували мене. Можливо, під час навчального періоду хтось щось помічав, але ми ніколи не демонстрували наших стосунків.

– Це любов з першого погляду?

– Невже я зараз це скажу? Так, любов з першого погляду існує! Не думала, що скажу це, а що відчую – тим паче. До того, як ми познайомилися із моїм чоловіком, досить довго зустрічалася з хлопцем, з котрим усе було серйозно і навіть ішло до весілля. Але справжня любов вказала мені потрібні очі.

– Довелося працювати за професією?

– Працювала, але в іншій сфері. Професія моя – комп’ютерна спеціальність, простіше кажучи, жінка-айтішник (сміється, – авт.). Ця спеціальність, звісно, затребувана, але для мене вона одноманітна. Працювала у сфері продажу, ця робота дала мені багато життєвих уроків, оскільки це був не лише продаж дорогих товарів, а й постійне спілкування з різною категорією людей, котрі залишали свій слід у моїй пам’яті і давали певні уроки. У цій сфері працювала до декрету.

«Мої перші історії почалися з… вагітності»

– У Вас є донечка, незамінний персонаж Вашої сторіночки. Чому Аліса?

– Так, є у нас наш клубочок щастя, наша казкова дівчинка, яку ми назвали казковим іменем. Будучи вагітною, уявляла собі, яка вона буде у мене зефірна, така ніжна, мила, цікава, оригінальна. І дуже прагну, щоби вона справді жила в країні щастя, щоби цей світ сприймала, як диво.

– Чому Ви вирішили показати своє життя всім?

– Не я вибрала блогерство, а воно мене. Мої перші історії почалися з… вагітності, з’являлися люди, набиралася аудиторія, всіх цікавило питання, чому я не боюся пересудів і не дотримуюсь різного роду забобонів. Я не забобонна! Знаю, що  повинна робити і як. Розповідала про своє самопочуття, про свої думки, інколи навіть про страхи, і почала помічати, що люди активно реагують. А це означало, що я не сама. Є такі самі майбутні матусі, які хочуть поділитися чимось або дізнатися певну інформацію. Почала відповідати на запитання, реагувати на компліменти і продовжувала це робити, навіть якщо з мене насміхалися ті, хто зараз щодня мене читає.

– Як набрали аудиторію?

– Розповідями та цікавими постами, про які бояться говорити або ж не прийнято. Я ж продовжую писати про те, що болить, про що варто говорити, а не мовчати. Про насилля, про дитячі капризи, про переміни настрою. Я показую своє життя таким, яке воно є. Я ненавиджу показухи. Не буду стелити білі простирадла, щоби був красивий задній фон. Я така, яка є, і живу просто й нічого не боюся. Моя аудиторія – це мої люди, не користувалася програмами для залучення людей або ж для шаленої кількості коментарів.

– Як ставитеся до критики?

– Про себе можу сказати так: дівчина в рожевих окулярах, яка їх зніме, зрозуміє, що без них некомфортно, й одягне назад. Я знаю, що є критика, заздрість, злість, але намагаюся не допускати, щоби ці якості впливали на мене. До тих пір, поки ви не прийняли на себе критику, вона вас ображати не буде. Заздрість порушує гармонію і знищує людей, у цьому я впевнена, тому стараюся її оминати. Тобто якщо полечу на Балі, не буду хвалитися, що ми летіли бізнес-класом, його вартість стільки і стільки, я лише трішки зможу розповісти про відпочинок, щоби не викликати оскоми й осуду в інших.

«Щоби дочекатися щастя, варто пройти великий і не зовсім райдужний шлях!»

– Очевидно, займаєтесь рекламою, який товар «просуваєте»?

– Так, рекламую товар, який не дуже кусючий у ціні, тримаю його у руках, діагностую. Розумію, що наші люди хочуть чути перевірену інформацію і користуватися надійними товарами, котрі не будуть мати захмарної вартості. Тому стараюся одразу рекламодавців попереджати про такі речі.

– Ваш блог побудований на психології, розкажіть про це.

– Я намагаюся донести до своєї аудиторії основні речі. Багато читаю книг із психології, вивчаю її глибоко. Слухаю тренінги та беру участь у вебінарах, усе це роблю для свого розвитку і для того, щоби поділитися зі своєю аудиторією. Люблю розповідати справді корисні речі, які пригодяться людям і вони зможуть використати мою пораду.

– Нещодавно у Вас був пост про кризовий період…

– Був. Не соромлюся писати про таке, бо це ж життя. У кожного бувають життєві перипетії. І я писала базуючись на своїх знаннях, і зрозуміла, що пишу потрібні речі, бо коментарі говорили самі за себе. На мою історію була маса інших. Тому якщо маю можливість поділитися частинкою свого життя, дати пораду не книжкову, а з власного досвіду, я її дам. Наша сім’я подолала кризові періоди, ми втрьох, разом і щасливі. Щоби дочекатися щастя, варто пройти великий і не зовсім райдужний шлях!

– Яке ставлення чоловіка до Вашої теперішньої роботи?

– Він старається мене контролювати, звісно, є речі, які ми узгоджуємо. І якщо б він негативно був налаштований, я би цим не займалася. У більшості чоловік мене підтримує. Я поважаю його думку, тому коли він радить не піднімати ту чи іншу компрометуючу тему, я цього не роблю.

– Які плани на майбутнє?

– Займатимуся тим, чим хочу, до чого лежить душа. Можливо, незабаром організовуватиму зустрічі матусь, де будемо багато спілкуватися, піднімати цікаві теми материнства.

На завершення «Littatka» побажала читачам «Номер один» бути самими собою, не підлаштовувати своє життя під показове та не гнатися за дорогим непотребом, який начебто брендовий. Не порівнюйте свою дитину ніколи і ні з ким. Не важливо, де вона росте, важливо, чи має вона любов. Не забувайте також і про любов до себе, адже мама – це перш за все жінка, яка має бути доглянута та щаслива, – підсумувала Татянка Литвиненко.

Любіть у своїх дітях себе, а дітей – у собі.

Соломія Вершигора

Джерело: Тижневик “Номер один”