Віталій Мариновський: ідеї волонтерства

Волонтер, тернополянин, українець…

Я людина, котрій не байдужа країна, у якій живу я, живуть та будуть жити мої діти. Вже понад півтора року спокійне мирне життя нашої держави порушено. І за цей час кожен з нас мав змогу проявити свою громадську та життєву позицію, переосмислити все своє життя і призначення. Спершу події на Майдані, а згодом і війна на сході змусили багатьох почати сприймати всю країну, як свою особисту сім’ю. Тому, як на мене, прислів’я «Моя хата скраю, я нічого не знаю» — це низькопробний штамп пропаганди, який не можна застосувати до українців сьогодні. Сьогодні ми єдині, «Схід та Захід — разом». До речі, це назва волонтерської організації, представникам якої я періодично допомагаю, з якими їздив цього року на Великдень в зону АТО у Донецьку область.

Ця поїздка була дуже важливою для мене, я довго до неї готувався. Чимало підприємців з Тернополя та Шумська гуртом допомагали зібрати вантажівку з продуктами, сезонним одягом, військовою формою та предметами першої необхідності. Хотілося порадувати наших захисників і подарувати їм часточку домашнього тепла та атмосферу свята. Ми відвідували бійців, віддавали їм написані дітьми листи і відчували велику вдячність, яку не завжди можна передати словами. Військовим дуже приємно, що про них думають і вони не без підтримки населення.

Протягом всього цього часу, поки йде війна, разом з іншими членами громадської організації «Бізнес. Закон. Порядок», головою якої я є, ми неодноразово допомагали і продуктами, і одягом, ремонтували техніку для бійців з передової, купували бронежилети та теплі речі. Коли в листопаді 2014 група правоохоронців з Тернополя їхала в зону АТО виконувати свій патріотичний і громадянський обов’язок, придбали для них все необхідне, починаючи від одягу, закінчуючи теплим взуттям та елементами захисту.

Під час Майдану я їздив в Київ неодноразово, возив і харчі, і ліки, і теплі речі, і засоби гігієни. Хлопці з нашої громадської організації зв’язувались з волонтерськими групами в столиці, домовлялись, координували дії.

Коли на сході почалась війна, зрозумів, що потрібно використовувати всі ресурси і допомагати по можливості всім необхідним, щоб наші воїни відчували підтримку, знали, що ми не забуваємо про них.

У цьому морі волонтерів я — невелика крапля і той об’єм робіт, який виконую, не можна навіть порівнювати з допомогою інших людей. Волонтерська робота – це один із наріжних каменів, на якому наразі тримається наша армія і бойовий дух солдат. Для мене велика честь допомагати армії та країні.

У мене є дуже чітка стратегічна задача: я хочу своїм дітям залишити щось у спадок. Можна залишити призи на полиці, а можна — процвітаючу мирну європейську країну. Таким є мій вибір, а моїм дітям тут жити! Я не хочу, щоб наші діти вчили іноземні мови тільки для того, щоб виїхати з України. Потрібно зробити все, щоб вони нормально жили на своїй землі, у своїй державі. Для мене це задача абсолютно особиста, а не тільки громадянська.

Після того, як я повернувся додому з Донбасу, зрозумів що кожен з нас повинен бути небайдужим, проявити свою активну позицію! Ця війна не десь далеко, вона у нашій державі, у нашому домі, і стосується кожного з нас. Вона об’єднує, згуртовує людей. І хоч всі події відбуваються далеко від нашого дому, ми тут — в тилу повинні дати військовим всі можливості, щоб подолати ворога.

Ми зможемо перемогти у цій війні тільки разом. Об’єднання, згуртованість — це та основна ідея, яку в своїй душі повинен вибрати кожен з нас, щоб здобути перемогу! Тільки разом ми зможемо щось змінити у своїй країні, у своєму місті чи селі, у своєму дворі та колективі. Україна — єдина!