Віталія Антонюк: «Обравши стоматологію, продовжила сімейну традицію»
Віталія Антонюк – студентка 5 курсу стоматологічного факультету, староста групи. Навчається за державним замовленням. Про те, чому обрала фах стоматолога, про цікаве, хоч і нелегке навчання й улюблені заняття на дозвіллі Віталія розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».
– Коли зацікавилися медициною і, зокрема, стоматологією?
– Вона цікавила мене змалку. В дитинстві любила приходити до тата в його зуботехнічну лабораторію, де з цікавістю спостерігала, як він працює. Мій батько – висококваліфікований зубний технік. Це окрема й дуже важлива професія в галузі стоматології. Закінчивши свого часу Харківське медичне училище, тато став справжнім майстром своєї справи, який допомагає людям відновити красу посмішки. Мені ця місія дуже подобалася й я вже з дитсадочка мріяла, що стану стоматологом. Навчалася в Тернопільській школі № 19, була призеркою олімпіад з хімії. Любила також біологію, фізику, математику. Загалом природничі й так звані точні науки мені легко давалися. Хоча в 10-11 класах моєю улюбленою дисципліною стала світова література. Школу закінчила із золотою медаллю та за прикладом старшого брата Віталія подала документи для вступу на стоматологічний факультет ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського.
– Тобто продовжили сімейну традицію?
– Так. Приклад тата, а пізніше брата, безумовно, зіграв свою роль. Між мною й Віталієм – сім років різниці, він теж із золотою медаллю закінчив школу, був успішним студентом, нині працює в одній зі стоматологічних клінік Тернополя, тож мені є на кого рівнятися.
– Яку спеціалізацію хотіли б обрати в майбутньому?
– Напевно, це буде ортопедія, хоча й терапевтична стоматологія мені дуже подобається. Загалом усі стоматологічні спеціальності цікаві, та яку з них обрати, я ще не вирішила.
– Виробнича практика для студента-медика – невід’ємна частина професійної підготовки. Де проходили її цьогоріч?
– Узимку це була виробнича лікарська практика з хірургічної стоматології на базі Тернопільської міської поліклініки, а влітку – з терапевтичної та ортопедичної стоматології. Під час навчального року опановуємо мануальні навички в університетській стоматологічній клініці. Спочатку відточуємо ці навички на фантомах у фантомному класі, і лише після цього під керівництвом викладача надаємо пацієнтам весь спектр стоматологічних послуг.
Цьогоріч моя літня практика тривала до 11 серпня. Їздила також до Києва – на курси з ендодонтії та до Львова – на курси з ортопедичної стоматології.
– Свого першого пацієнта пам’ятаєте?
– Перший пацієнт, мабуть, запам’ятовується найбільше. Це була 45-річна жінка. При огляді у неї виявили початкову стадію карієсу, тож треба було провести ремінералізуючу терапію – наситити емаль зубів мінералами, щоб зупинити негативний процес. Але в одному зубі карієс вже утворив дірочку й її необхідно було запломбувати. Сказала про це пацієнтці. Наступного дня вона прийшла знову, щоб запломбувати зуб. Я все зробила, як належить, і пацієнтка залишилася задоволеною. Я – теж.
– Літня пора для студента – це й можливість відпочити. Як минули канікули?
– Їздила з подругою в Карпати. Анастасія – художниця, навчається в педагогічному університеті. Ми дружимо ще зі школи. Обоє грали в шкільному аматорському театрі, обоє захоплюємося мистецтвом.
– Ви теж малюєте?
– Так, малюю олією на полотні. Найчастіше – природу. І отримую від цього багато позитиву. Зокрема, після сесії чи просто нелегкого тижня процес малювання допомагає зняти напругу, відновити душевні сили й гармонію.
Також мені цікава літературна творчість. У школі за порадою вчительки світової літератури я брала участь у літературних конкурсах та отримувала відзнаки. І зараз не полишаю писати.
– Що пишете? Прозу? Поезію?
– Раніше моїм улюбленим літературним жанром була новела. Два роки тому замахнулася на роман. Хоча робота посувається поволі, бо в пріоритеті навчання, якому віддаю майже весь свій час.
– Яка тема роману?
– Соціальна. Йдеться про теперішні події в Україні, на тлі яких героїня твору формується як особистість, дорослішає, змінюються її погляди на життя. Війна багато болю завдала людям, і, на жаль, вона все ще триває. Серед моїх друзів є чимало людей, які займаються громадською діяльністю, волонтерством. Дехто, повернувшись із зони бойових дій на сході України, започаткував власні громадські проєкти. Стараюся їм допомагати. Охоче беру участь у загальноміських й загальноуніверситетських волонтерських акціях. Приміром, зі збору подарунків для бійців.
Театр – ще одне моє велике захоплення. Відвідую прем’єри Тернопільського драмтеатру, коли буваю в Києві – вистави театру ім. Івана Франка, академічного камерного театру «Колесо». Вони цікаві, талановиті й дарують незабутні враження.
– Любите більше гори чи море?
– Гори ближчі моєму серцю. Тому віддаю перевагу Карпатам. І загалом люблю активний відпочинок. Дуже подобається подорожувати.
– Які країни вже відвідали й де сподобалося особливо?
– Прекрасне місто Відень – столиця Австрії. І Зальцбург з його мальовничими озерами, де вода така чиста, що дно видно. Сподобалася Німеччина. А от Париж викликав двоїсті почуття. Центр міста дуже гарний, але околиці жахливі. Розмальовані стіни кварталів, брудно, пацюки бігають. Будапешт теж уявляла чистішим, але, можливо, сміття не прибирали, бо були вихідні – субота, неділя. Студенткою відвідала також Варшаву, Краків, Прагу. Планую до Хорватії поїхати.
– В яких українських містах вже побували?
– Києві, Львові, Одесі, Херсоні, Харкові. Але найбільше люблю Тернопіль. І не лише тому, що я тут виросла. Подобається, що місто доглянуте. Друзі-кияни, вперше відвідавши Тернопіль, дивувалися: «Як тут гарно, затишно, спокійно». Я люблю цю затишність. Шалений ритм великого міста втомлює. Спокійний же, неспішний, атмосферний Тернопіль – місто для душі.
Лідія ХМІЛЯР
Коментарі вимкнені.