За день до Нового року: “Я була б дорогою лялькою і жодні різдвяні знижки на мене б не діяли”, — Любов Мирошниченко

“За день до Нового року хочеться напитися чогось чародійного: відвару ромашки, м’ятного чаю, особливо моцного глінтвейну, лягти на стіл, і щоб тебе розкатав якийсь кухар так тоненько, як тісто на вареники, бо ти якраз така прісна і дуже готова, щоб тебе начинили вишнями, чи картоплею з часником, кинули на кип’яток, полили шкварками, чи заправили маслом…

Твоє тіло суцільний синяк та біль, і, здається, немає в світі таких п’явок, які можуть висмоктати з тебе ту втому… Проходиш вітрини, вогники, сніжні вати, ялинки, ельфи, святкові сани, парфуми за 6 тисяч, та чий ніс занюхає, що ти пахнеш як двісті баксів?… От би і мені у вітрину якогось магазину.

Я була б тою якісною китайською лялькою з власним будиночком, я б мила собі посуду, коли хотіла, спала б на великому дерев’яному ліжку, плитка у ванній була б м’ятного кольору, на кухні – стіни збиті до цегли, глиняний посуд, а на грядках я б вирощувала броколі, буряки та мальви… Я була б дорогою, не кожному по кишені лялькою, і жодні різдвяні знижки на мене б не діяли, і моя ціна не залежала б від курсу долара…

Лічильник намотує останні кроки… Вже поставила ялинку, у мрійливих ніздрях пластмаса завжди пахне ялицею… Пофарбувала шишки, урожаю 2015 року… Змирилась зі статусом злої жінки, вмовила тата зарізати свиню…

Рік минає… я нічого не встигла, нічого не запам’ятала… і так з року в рік…. Лише окремі митті… окремі обличчя, особливі комбінації цифр, запахи, погляди, зефір на сніданок… Цьогоріч завела собі офісного Руслана, колючого та брутального… Їла з підлоги, ще та свиня… Паркувала своє тіло у черзі на макдрайв, підбирала слова, обирала не ті, вибирала тату, не вибрала, зустріла ту файну з міста Тернопіль, відповідала на дорослі питання дитячої голови…

А знаєте, що справжні люди зроблені з думок? В її кучерях стільки моїх поцілунків, в її очах стільки розуміння, в її животику стільки мало приготованих мною страв… Як ти встигла вирости за цей рік, коли я не встигла нічого?Щоб ви не робили у наступному році, часу буде мало…

Люди вмиратимуть, люди народжуватимуться. Ви запам’ятаєте лише окремі миті, окремих людей, ви не встигнете нічого, ви будете блукати, спускатись на дно, і вилазити на вершину, заслуховувати пісні, дихати і задихатись. Хтось захоче стрибнути, хоч з тумбочки, хтось вискочити, хоч заміж. Не зациклюйтесь, може ваш катер насправді – це зручний сімейний мінівен або роботящий та безпафосний трактор. Можливо, вашій ракеті тісно у цьому космосі, їй треба ожити на інших несміливих грудях? Скільки в моєму житті людей, скільком можна присвятити поради, і скільки ще їх навіть не прочитає?

У наступному році я хочу надихатись та надихати, хочу бути злою жінкою, яка вмітиме підбирати слова, і лягатиме вчасно спати. Виходжу на свій ляльковий ґанок, сідаю на дерев’яну гойдалку, дивлюсь на мальви, хочу порадити Вам у новому році
доглядати за зубами, якщо плануєте посміхатись, начиняти себе думками, віддавати себе в добрі руки або ж набивати собі гідну ціну, бо вас все одно продадуть.

Наставляйте свої долоні, яка б капелька чи злива на Вас не лилася, нехай вона буде благословенною” – Любов Мирошниченко, інструктор групових та персональних програм, Ківі Фітнес #kiwifitness.