За три роки свій Олімп з’явився у міської влади Тернополя – Три кРОКИ Сергія Надала

У листопаді міський голова Тернополя Сергій Надал добуває третій рік своєї каденції. Настає час збирати каміння, бо, як то кажуть, кіко тої зими, а за нею вже виглядають перші промені передвиборчої боротьби, що, як відомо, не господарку пильнує, а локшину людям на вуха чіпляє. Тому час авансів і перспектив завершився, настала пора гострих запитань і чітких відповідей на них.

Головне завдання четвертої влади, якою часто називають ЗМІ, аж ніяк не піар і хвальба, а критика, вказування помилок і проблем та пошук шляхів виходу з них. Тому ми залишимо можливість виспівувати нинішню міську владу придворним лицедіям на кшталт газети №1 і тим, хто хоче ними стати найближчим часом. Тим більше, якщо відкинути масові святкування-попойки, пам’ятники та фонтани, то досягнень у команди Надала не так вже й багато.
Давайте дамо відповідь на головне запитання: чи стало тернополянам жити краще за останніх три роки? Чи щось змінилося в місті докорінно? У тернополян і далі найнижчі зарплати в Україні, найгірші дороги і мізерний міський бюджет. До нас не прийшли великі підприємства-інвестори та й не дуже великі також не прийшли. Звичайно, нам заперечать — мовляв, що може зробити міський голова окремо взятого обласного центру, коли в країні такий безлад? А ще зі столиці, де хазяйнує антиукраїнський режим, вставляють патики в колеса єдиному в Україні меру-націоналісту. Очевидно, це так, але й очевидна інша річ — за цих три роки Тернопіль не став осередком “добра і справедливості”, такою собі міні-Грузією з демократичними цінностями. У нас все залишилося на старих місцях, і міський голова Сергій Надал зробив для цього три великі кРОКИ.

Крок перший. Корупція
В умовах діючого українського законодавства законно зареєстрована преса може писати про корупцію як про доконаний факт ледь не під страхом смерті або лише за наявності вироку суду. Тобто спочатку своє слово мають сказати контролюючі і правоохоронні органи, а вже потім — ми. Ось тільки щодо Тернопільської міської ради “розмови” ці поки що напрочуд лаконічні та поверхові, а якщо й “дзьобають” її, то дріб’язково і більше “для галочки”.
То що, нинішня “свободівська” Тернопільська міська рада біла й пухнаста? Як стверджують знайомі бізнесмени (звісно, не на диктофон), “подарункові” (назвемо їх так) у впливових міських кабінетах за останні роки зросли дуже суттєво. Тому відповісти на поставлене запитання хочеться незабутнім діалогом із відомого фільму “ДМБ”:
— Ти ховраха бачиш?
— Ні!
— І я — ні, а він є…
Те, що “ховрах” таки є, красномовно свідчить ціла низка скандальних рішень міської ради. Давайте візьмемо “на вскидку” і лише за останній час: зміна порядку автомобільного руху на вул. Мазепи, що призвело до величезних заторів та порушення екології; “підрізані” межі міських парків, з яких несподівано зникли цілі земельні шматки; скандал з гаражниками на вул. Текстильній; будівництво біля ЗОШ №9; можливість забудови стадіонів “Текстерно” та колишнього технікуму торгівлі і т.д., і т.п. І у кожному з наведених випадків — абсолютне ігнорування думки громади, десятків, а то й сотень її представників — натомість скандали, протистояння, навіть пікети.
Чи вчинив би так мер-господарник? Ні, він навпаки консолідував би найбільш активну частину громади для розбудови міста. Чи вчинив би так мер-політик? Також ні, адже це негативно позначається на його рейтингу. Чому ж “наш” мер чинить так? Невже він сам собі ворог? Цього разу відповідь візьмемо з літературного твору легендарного Антуана де Сент-Екзюпері: “Якщо ліхтарі запалюють, то це комусь потрібно!” Як кажуть, шепіт розуму може заглушити лише шелест купюр…

Крок другий. Обіцянки
Кон’юнктура виборів’2010 р. склалася таким чином, що підтримка ВО “Свобода” в масах була такою великою, що хто б не пішов на міського голову від цієї політичної сили, його б однозначно обрали. І перемога Сергія Надала з результатом 29% не стала несподіванкою (через два роки з тим же електоратом Олексій Кайда без особливих зусиль став народним депутатом, набравши 54%), радше сенсація трапилася б, якби Надал вибори програв. Отож, за таких умов він міг йти на вибори взагалі без програми — не дуже на це і зважили б. Однак програма таки була, щоправда, якимось вагомими господарськими обіцянками новий мер себе не обтяжував — “піпел схавав” і так. Та навіть з такою програмою мер примудрився “вляпатися”.
Перший ляпас він отримав відразу — сміттєсортувальна лінія (яка пізніше перетворилася в планах на завод) мала запрацювати ще за перші 100 днів роботи міського голови. Вона не запрацювала й досі. Сміття і далі вивозять у “бунтівні” Малашівці, проблему тимчасово вирішили за рахунок коштів, що їх виплачують тамтешнім селянам з міського бюджету. Проте це міна сповільненої дії. Перед виборами’2010 у смітті втопили рейтинг Романа Заставного. Хто дасть гарантію, що і проти Надала не застосують ту ж перевірену зброю? А у заручниках політичних розбірок знову опиняться тернополяни…
Загалом у програмі Сергія Надала дуже багато двозначних пунктів. Наприклад, він уже в перший місяць своєї роботи планував скасувати “незаконне рішення міськвиконкому, що обмежує кількість пільговиків у маршрутках”. Натомість були введені так звані соціальні маршрутки, які справді перевозять пільговиків без обмежень. Але їх на маршрутах обмаль — тобто обіцянка нібито і виконана, але чи задоволені цим пільговики?
Або пункти: “прибирання під’їздів та ліфтів” та “благоустрій парків і місць відпочинку тернополян”. Одноразово вимити в під’їзді долівку та поставити в парку дві лавочки — це також означає нібито виконати згадані пункти, але насправді і у під’їздах, і у парках ситуація далека від ідеальної.
І так по всіх основних пунктах програми. Хоча ні, є один пункт, про виконання якого без міцного слівця не згадаєш ще від минулого березня — “своєчасне очищення доріг і тротуарів від снігу та льоду”. Тут вже, як кажуть, no comments…
Та найбільше у вічі у нашому “файному” місті кидаються дві невиконані обіцянки: жахливі дороги та аварійна комунальна інфраструктура. І саме вони нині є визначальними. Якщо хвороба роз’їдає організм зсередини, то жодні косметичні операції на обличчі йому вже не допоможуть.

Крок третій. Олімп
Дванадцять богів Давньої Греції настільки вивищували себе над людьми, що жили на височезній горі Олімп. За три роки свій Олімп з’явився і у міської влади Тернополя.
До доброго швидко звикаєш. Коли у тебе в руках монолітна міська влада, підкріплена безмежною підтримкою депутатського корпусу міськради, “прохачами” та “посипальниками”, важко залишатися об’єктивним до своїх вчинків, відмовитися від спокуси пристосувати світ під себе, зробити його зручним. Можливо, недосконалим, але зручним…
Поступово з управлінь міської влади зникли багато професіоналів, адже вони були незручними. Незручним депутатам міської ради тепер просто дають час за регламентом на виступ — і жодної реакції, мовляв, хай патякають, ми все одно проголосуємо, як захочемо.
Уже давно забуті посиденьки за горнятком кави з журналістами, з яких ЗМІ дізнавалися багато цікавого про життєдіяльність міста. На цих зустрічах також частенько звучали незручні запитання, а потім з’являлися незручні публікації і сюжети.
Дійшло до того, що тепер навіть звіт міського голови (і це від ВО «Свобода»!!!) перед громадою відбувається у зручному форматі і перед зручними людьми. На третьому році нинішньої каденції крісло міського голови стало зручним, як ніколи. Настільки зручним і царським, що в ньому можна навіть не впильнувати за розвитком власного сколіозу…

Нова Тернопільська