Наймолодший радник голови ТОДА Мар’яна Юрик остаточно вирішила залишити стіни «білого дому». Що потім?

Світлина від Подільське слово.

Мар’яна Юрик — наймолодший радник голови ТОДА Степана Барни і єдина жінка в його команді. Вона курує напрямок зв’язку з мас-медіа та роботу прес-служби. Мар’яна, у минулому професійна і фахова тележурналістка, за доволі короткий час зуміла фактично з нуля створити один із найважливіших підрозділів (а переоцінити висвітлення роботи голови та його взаємодію зі ЗМІ дуже важко) облдержадміністрації.
Хоча Степан Барна вже написав заяву про відставку, але й далі бачить себе у політиці. На порозі кардинальних змін і Мар’яна — вона також остаточно вирішила залишити стіни «білого дому». Що потім? Про це ми й вирішили поговорити з симпатичною білявкою.
Мар’яно, облдержадміністрація, на думку більшості людей, є неповороткою бюрократичною машиною, яка прямує своєю траєкторією, котру неможливо змінити. Ти, прийшовши з іншого середовища, як оцінюєш такий погляд?
— Я, на жаль, а може, й, на щастя, є перфекціоністом і дуже важко переживаю моменти, коли мені щось не вдається, близько до серця беру власні помилки. Тому, якби не вдалося реалізувати свої ідеї в ОДА, була б вкрай розчарована. Та, гадаю, мені дуже пощастило швидко створити потужну команду талановитих і творчих людей, якій, справді, вдалося плідно працювати. Без такої команди здійснювати будь-яку діяльність було б дуже важко, навіть неможливо.
А ще нам дуже поталанило з головою ОДА Степаном Барною — позитивною, медійною і дуже активною людиною. У нього завжди багато ідей та планів, а нам лише потрібно виконувати їх і сприяти організаційно.
Скажу так: якщо є бажання, то все можна реалізувати. Робочий день в ОДА завершується о 17:15, і чимало працівників з нетерпінням чекають на цей час, щоб відразу чкурнути додому. Я переконана, що свою роботу, насамперед, необхідно любити, віддаватися їй, і тоді буде результат. Не розумію, навіщо деякі люди витрачають життя на працю, яку ненавидять. Змушують себе щоранку підніматися з ліжка і йти на цей «ешафот». Я, зазвичай, працюю до 19:00 – 20:00, а у дні виїздів у далекі райони області — навіть довше.

— Опиши, будь ласка, свій, так би мовити, типовий робочий день.
— Типовими їх важко назвати, адже вони — дуже різноманітні, але спробую. Мій будильник налаштований на 5:15, відразу беруся за телефон і перевіряю, чи не змінений ранковий графік. Потім переглядаю новини, соцмережі, месенджери, чи вночі не було термінових повідомлень. Я люблю мати гарний вигляд, а отже, свій образ продумую звечора, залежно від того, які заходи заплановані на наступний день: чи маю бути у строгому костюмі та підборах, чи, але це буває не часто, можна розслабитися і прийти в одязі більш демократичного стилю.
Потім, якщо чоловік (Мар’яна — дружина нардепа від «БПП «Солідарність» Тараса Юрика, — авт.) удома, а не у відрядженні, готую сніданок. У нашому ранковому раціоні — каші, як правило, вівсянка. Колись дієтологи застерегли нас, що такий божевільний ритм життя, ненормоване харчування негативно позначається і на нашому вигляді, і на здоров’ї, тому ми приділяємо велику увагу сніданку. Уже так звикли до вівсянки, що полюбили її. Тепер навіть на відпочинку дотримуємося традиції такого сніданку.
Потім я вигулюю собаку і йду на роботу. Я — жінка, і часом хочеться щось змінити в своєму образі в останній момент, тому частенько запізнююся (сміється, — авт.). Робочий день розпочинається з планування, а далі все триває в шаленому темпі — робочі поїздки, організація і проведення заходів, адміністрування, підготовка виступів і промов, а ще — море паперової роботи, яку я просто ненавиджу. Наш голова працює у бурхливому ритмі, а час на роботі летить настільки швидко, що іноді не встигаєш озирнутися, а вже — четверта по обіді. Бувають такі «жестякові» дні, коли список вхідних-вихідних дзвінків у телефоні оновлюється по два рази. Якщо, наприклад, виїзд до далеких районів, повертаємося близько сьомої вечора, а потім — ще звітування та планування на наступний день, аж лише тоді вже, нарешті, можна випити кави чи нормально поїсти.
Після роботи, знову-таки, якщо чоловік удома, готую вечерю, якщо ж ні, то можу легенько перекусити. Вечір люблю провести за книжкою, улюбленим серіалом або фільмом чи просто прогулятися вечірнім Тернополем, як то кажуть, провітрити мозок.

Світлина від Подільське слово.
Ти часто згадуєш чоловіка, але ви чимало часу проводите окремо. Це дуже важко?
— Напевно, але вже звикли і не уявляємо, що можна якось інакше. Ми одружилися у червні 2014-го, а вже у жовтні він став народним депутатом. Отож, як нормальні люди, ми пожили лише кілька місяців, і то у форматі виборчої кампанії. Тому я навіть не відчула, яке ж воно — життя пересічної української родини.
Чоловік під час пленарних тижнів у Верховній Раді перебуває в Києві. Більше того, коли перерва, то він — у далеких відрядженнях як голова Федерації футболу Тернопільської області. Ось, наприклад, минулого тижня чотири рази їздив до Києва і назад, тож повноцінно був удома лише один день. Я дуже хвилююся за нього, адже він постійно втомлений, завжди сам за кермом. Але Тарас — людина дії. Навіть, коли ми на Різдво приїжджаємо до родини, то вже на третій день у нього починається неспокій, він уже вирішує якісь питання по телефону, збирається у поїздку. Не може сидіти без діла, я це усвідомлюю, а тому підлаштовуюся.
А загалом не маю феміністичних нахилів. Можливо, це нині і не модно, але коли постало питання росту моєї журналістської кар’єри (в мене були пропозиції щодо авторських програм від столичних телеканалів), що ще більше віддалило б мене від чоловіка, враховуючи ще й мою велику зайнятість, я без роздумів поставила хрест на кар’єрі на користь сім’ї. І ніколи про це не шкодувала. Бувають пари, яким тісно вдома, вони навіть не спілкуються між собою. У нас нема такого. Іноді приходимо додому пізно ввечері, а потім за горнятком чаю до третьої ночі говоримо на кухні. І це для мене — найцінніші моменти.
Я не бачу нічого поганого, що веду всю домашню господарку — від рахунків за комунальні послуги до вологого прибирання в хаті і приготування вечері. Тарас не має на це часу, а для мене це абсолютно не принизливо і комфортно.

Світлина від Подільське слово.

— Феміністки, напевно, з цим не погодяться?
— Можливо, але то — їхні проблеми. Нині доходить вже до смішного — жінці на роботі не можна зробити комплімент, бо це вважається непрофесійно. Але я люблю компліменти від чоловіків (сміється, — авт.). Гадаю, що жінка має демонструвати свою фаховість не злобними постами в соцмережах чи гострими заявами, а через реальні справи. От, можливо, хтось вважає, що в керівній команді Степана Барни я, так би мовити, «по блату». Та я там єдина жінка! Якби ті злі язики побачили, який обсяг роботи я виконую, як чоловіки-менеджери поважають мою думку і зважають на неї, то швидко змінили б своє ставлення. То про яке приниження чи недооцінку може бути мова?!

Результати виборів президента змушують Степана Барну піти у відставку, а з ним, звісно, йде й уся команда радників. Це — аж ніяк не трагедія, але налаштовує на запитання: що далі?
— Я знаю Степана Барну вже майже 10 років і можу впевнено сказати, що його команда не зупиниться і навіть не візьме паузу. Я їм потрібна, а отже, буду в цій команді, незалежно від того, чи маю кабінет в ОДА, адже ніколи за нього не трималася. Насправді вони всі — чудові люди, тому дуже хочу їм допомогти. Колись прийшла на місяць, але через них залишилася на півтора року. Не покину їх і тепер!
Сергій ІВАНИЦЯ.

Коментарі вимкнені.