Наймолодший радник голови ТОДА Мар’яна Юрик остаточно вирішила залишити стіни «білого дому». Що потім?

Мар’яна Юрик — наймолодший радник голови ТОДА Степана Барни і єдина жінка в його команді. Вона курує напрямок зв’язку з мас-медіа та роботу прес-служби. Мар’яна, у минулому професійна і фахова тележурналістка, за доволі короткий час зуміла фактично з нуля створити один із найважливіших підрозділів (а переоцінити висвітлення роботи голови та його взаємодію зі ЗМІ дуже важко) облдержадміністрації.
Хоча Степан Барна вже написав заяву про відставку, але й далі бачить себе у політиці. На порозі кардинальних змін і Мар’яна — вона також остаточно вирішила залишити стіни «білого дому». Що потім? Про це ми й вирішили поговорити з симпатичною білявкою.
— Мар’яно, облдержадміністрація, на думку більшості людей, є неповороткою бюрократичною машиною, яка прямує своєю траєкторією, котру неможливо змінити. Ти, прийшовши з іншого середовища, як оцінюєш такий погляд?
— Я, на жаль, а може, й, на щастя, є перфекціоністом і дуже важко переживаю моменти, коли мені щось не вдається, близько до серця беру власні помилки. Тому, якби не вдалося реалізувати свої ідеї в ОДА, була б вкрай розчарована. Та, гадаю, мені дуже пощастило швидко створити потужну команду талановитих і творчих людей, якій, справді, вдалося плідно працювати. Без такої команди здійснювати будь-яку діяльність було б дуже важко, навіть неможливо.
А ще нам дуже поталанило з головою ОДА Степаном Барною — позитивною, медійною і дуже активною людиною. У нього завжди багато ідей та планів, а нам лише потрібно виконувати їх і сприяти організаційно.
Скажу так: якщо є бажання, то все можна реалізувати. Робочий день в ОДА завершується о 17:15, і чимало працівників з нетерпінням чекають на цей час, щоб відразу чкурнути додому. Я переконана, що свою роботу, насамперед, необхідно любити, віддаватися їй, і тоді буде результат. Не розумію, навіщо деякі люди витрачають життя на працю, яку ненавидять. Змушують себе щоранку підніматися з ліжка і йти на цей «ешафот». Я, зазвичай, працюю до 19:00 – 20:00, а у дні виїздів у далекі райони області — навіть довше.

— Опиши, будь ласка, свій, так би мовити, типовий робочий день.
— Типовими їх важко назвати, адже вони — дуже різноманітні, але спробую. Мій будильник налаштований на 5:15, відразу беруся за телефон і перевіряю, чи не змінений ранковий графік. Потім переглядаю новини, соцмережі, месенджери, чи вночі не було термінових повідомлень. Я люблю мати гарний вигляд, а отже, свій образ продумую звечора, залежно від того, які заходи заплановані на наступний день: чи маю бути у строгому костюмі та підборах, чи, але це буває не часто, можна розслабитися і прийти в одязі більш демократичного стилю.
Потім, якщо чоловік (Мар’яна — дружина нардепа від «БПП «Солідарність» Тараса Юрика, — авт.) удома, а не у відрядженні, готую сніданок. У нашому ранковому раціоні — каші, як правило, вівсянка. Колись дієтологи застерегли нас, що такий божевільний ритм життя, ненормоване харчування негативно позначається і на нашому вигляді, і на здоров’ї, тому ми приділяємо велику увагу сніданку. Уже так звикли до вівсянки, що полюбили її. Тепер навіть на відпочинку дотримуємося традиції такого сніданку.
Потім я вигулюю собаку і йду на роботу. Я — жінка, і часом хочеться щось змінити в своєму образі в останній момент, тому частенько запізнююся (сміється, — авт.). Робочий день розпочинається з планування, а далі все триває в шаленому темпі — робочі поїздки, організація і проведення заходів, адміністрування, підготовка виступів і промов, а ще — море паперової роботи, яку я просто ненавиджу. Наш голова працює у бурхливому ритмі, а час на роботі летить настільки швидко, що іноді не встигаєш озирнутися, а вже — четверта по обіді. Бувають такі «жестякові» дні, коли список вхідних-вихідних дзвінків у телефоні оновлюється по два рази. Якщо, наприклад, виїзд до далеких районів, повертаємося близько сьомої вечора, а потім — ще звітування та планування на наступний день, аж лише тоді вже, нарешті, можна випити кави чи нормально поїсти.
Після роботи, знову-таки, якщо чоловік удома, готую вечерю, якщо ж ні, то можу легенько перекусити. Вечір люблю провести за книжкою, улюбленим серіалом або фільмом чи просто прогулятися вечірнім Тернополем, як то кажуть, провітрити мозок.

— Ти часто згадуєш чоловіка, але ви чимало часу проводите окремо. Це дуже важко?
— Напевно, але вже звикли і не уявляємо, що можна якось інакше. Ми одружилися у червні 2014-го, а вже у жовтні він став народним депутатом. Отож, як нормальні люди, ми пожили лише кілька місяців, і то у форматі виборчої кампанії. Тому я навіть не відчула, яке ж воно — життя пересічної української родини.
Чоловік під час пленарних тижнів у Верховній Раді перебуває в Києві. Більше того, коли перерва, то він — у далеких відрядженнях як голова Федерації футболу Тернопільської області. Ось, наприклад, минулого тижня чотири рази їздив до Києва і назад, тож повноцінно був удома лише один день. Я дуже хвилююся за нього, адже він постійно втомлений, завжди сам за кермом. Але Тарас — людина дії. Навіть, коли ми на Різдво приїжджаємо до родини, то вже на третій день у нього починається неспокій, він уже вирішує якісь питання по телефону, збирається у поїздку. Не може сидіти без діла, я це усвідомлюю, а тому підлаштовуюся.
А загалом не маю феміністичних нахилів. Можливо, це нині і не модно, але коли постало питання росту моєї журналістської кар’єри (в мене були пропозиції щодо авторських програм від столичних телеканалів), що ще більше віддалило б мене від чоловіка, враховуючи ще й мою велику зайнятість, я без роздумів поставила хрест на кар’єрі на користь сім’ї. І ніколи про це не шкодувала. Бувають пари, яким тісно вдома, вони навіть не спілкуються між собою. У нас нема такого. Іноді приходимо додому пізно ввечері, а потім за горнятком чаю до третьої ночі говоримо на кухні. І це для мене — найцінніші моменти.
Я не бачу нічого поганого, що веду всю домашню господарку — від рахунків за комунальні послуги до вологого прибирання в хаті і приготування вечері. Тарас не має на це часу, а для мене це абсолютно не принизливо і комфортно.

— Феміністки, напевно, з цим не погодяться?
— Можливо, але то — їхні проблеми. Нині доходить вже до смішного — жінці на роботі не можна зробити комплімент, бо це вважається непрофесійно. Але я люблю компліменти від чоловіків (сміється, — авт.). Гадаю, що жінка має демонструвати свою фаховість не злобними постами в соцмережах чи гострими заявами, а через реальні справи. От, можливо, хтось вважає, що в керівній команді Степана Барни я, так би мовити, «по блату». Та я там єдина жінка! Якби ті злі язики побачили, який обсяг роботи я виконую, як чоловіки-менеджери поважають мою думку і зважають на неї, то швидко змінили б своє ставлення. То про яке приниження чи недооцінку може бути мова?!

— Результати виборів президента змушують Степана Барну піти у відставку, а з ним, звісно, йде й уся команда радників. Це — аж ніяк не трагедія, але налаштовує на запитання: що далі?
— Я знаю Степана Барну вже майже 10 років і можу впевнено сказати, що його команда не зупиниться і навіть не візьме паузу. Я їм потрібна, а отже, буду в цій команді, незалежно від того, чи маю кабінет в ОДА, адже ніколи за нього не трималася. Насправді вони всі — чудові люди, тому дуже хочу їм допомогти. Колись прийшла на місяць, але через них залишилася на півтора року. Не покину їх і тепер!
Сергій ІВАНИЦЯ.