Тарас Пастух: “На душі легше, коли є надійний тил”

Дружину та чотирьох дітей залишив у мирному Тернополі Тарас Пастух, а сам вирушив добровольцем в армію. Це одиночний випадок, підтвердили в військкоматі, коли багатодітний батько пішов до війська.

Про вчинок тернополянина запитали в його дружини. Жінці, як відчули з розмови, нелегко миритися з рішенням чоловіка, бо ж розуміє, що це – великий ризик. Проте, каже Ірина Пастух, по-іншому чоловік не зміг би.

– Спочатку Тарас запитав: “А що, якби я пішов добровольцем?”, – пригадує пані Ірина. – Я одночасно і злякалась, і розсердилась. Сказала: “Навіть не думай”. За декілька днів він знову почав розмову про те, що відчуває потребу бути там. Я знову почала відговорювати. Ну а коли Тарас пройшов медкомісію і сказав: “Вибач, але я йду в армію”, я зрозуміла, що  відмовляти його – марна справа.

У родини – четверо дітей. Двом старшим, Анастасії та Ярославу, – 14 та 12 років. Молодшим, Хрестинці та Софійці, – 5 рочків. Їм рішення батька далось ще важче, аніж дружині.

– З дітьми говорив Тарас, – каже пані Ірина. – Він знайшов слова, якими пояснив їм, що і навіщо робить. Але від цього не легше. Нам важко, ми скучаємо за ним і дуже хвилюємось.  Постійно чекаємо дзвінків від тата… Неодноразово хотіла якось переконати Тараса повернутися, бо ж може, якщо захоче. Всі наші друзі кажуть: “Роби щось”, “Поговори з Тарасом, це ж війна”. Але я його знаю, він не піде проти своїх принципів. Він відчуває відповідальність за свій вибір, перед тими хлопцями, з якими служить… Я вірю в те, що все буде добре. Ми молимось, а щира молитва і любов дуже захищають.

Про таке рішення запитали й у пана Пастуха.

– Велике щастя, коли твоя сім’я та родина розуміють і підтримують тебе, – каже Тарас Пастух. – Звичайно, моє рішення піти добровольцем на війну сприйняли без інтузіазму, але до цього були готові. Напевне, знали що так буде. Важко більше морально, аніж фізично. Але так само важко молодим хлопцям чи чоловікам, яких призвали.

Найважче, як зізнався пан Тарас, спілкуватися з рідними на відстані.

– Всі хлопці, які зі мною служать, з болем переживають розлуку з рідними, – каже тернополянин. – Усі ми розуміємо, що це – війна, а на війні бувають руйнування та смерті. Важко свою відсутність пояснити маленьким дітям. Малеча ж не розуміє, що таке війна, не розуміє, чому тата немає поряд вже стільки часу. Життя і доля дали мені хороших дітей і люблячу дружину. Зараз сім’я – на її плечах, і вона виконує цю місію дуже добре. Повірте, на душі значно легше, коли ти знаєш що в тебе надійний тил.

– Чому пішов добровольцем? – перепитує пан Тарас. – А чому не піти добровольцем? Потрібно розуміти, що у нас, крім прав, є ще обов’язки. Захистити цілісність держави та вберегти життя мирного населення – наш обов’язок. Хтось допомагає волонтерством, хтось працює на місцях, я ж вирішив, що можу бути корисним в армії.

До речі, друзі Тараса Пастуха коли той пішов добровольцем, допомогли розвідроті 128 гвардійської гірсько-піхотної бригади, в якій розвідником служить наш земляк. Військові отримали оптичні приціли з нічним баченням, далекомірну оптику, бронежилети та каски.

– Кожен робить те, що вважає правильним і допомагає так, як може, – зазначає Тарас Пастух. – Головне – розуміти, що всі ми разом велика сила.