Працівники музею виявили унікальну світлину Залізців часів Першої світової війни

Декілька місяців тому працівниками Залозецького краєзнавчого музею вдалося виявити унікальну світлину Залізців часів Першої світової війни, але без чіткого датування та відсутньої значної частини самої фотокартки. Проте, зовсім недавно  пощастило знайти це ж фото, але у первісному вигляді, що дало можливість визначити дату, а саме 11 вересня 1915 року, та кількість людей страчених військовими австро-угорської імперії, на першому фото їх було двоє.

Цілком логічно та зрозуміло, що така непересічна подія нас зацікавила музей і працівники провели певного роду невелике розслідування, ким могли бути люди, страту яких зафіксували на фотографії.

Ще напередодні Першої світової війни населені пункти поблизу російського кордону, серед яких і містечко Залізці, особливо зачепило москвофільство, що пояснюється віддаленістю від великих міських адміністративних центрів, а тому, за певних обставин ці поселення менше потрапляли під контроль влади. Втім у передвоєнний період саме ця ознака не мала значення, оскільки за прикордонними регіонами через страх російських шпигунів особливо ретельно наглядали.

Географічна близькість Почаєва також відігравала важливу роль у поширенні москвофільських ідей серед населення прикордоння.

У галицько-російському прикордонні православний монастир у Почаєві був найближчим значними місцем прощі, що з погляду австрійської поліції несло в собі «небезпечний для держави» потенціал, адже йшлося про поїздки австрійських підданих у потенційно «ворожу країну». Жвава діяльність російсько-православних монахів у Почаєві, які мали свою друкарню і роздавали селянам релігійні брошури, здавалося, тільки підтверджувала цю підозру.

Тому, не дивно, що ще перед початком війни австро-угорське Верховне командування видало докладні розпорядження для поводження з москвофілами. Докладні списки таких «політично неблагонадійних» осіб було складено в окремих повітових адміністраціях, що забезпечувало швидке проведення масових арештів.

«Війна австрійської армії розпочалася військовими судами», писав у своєму найважливішому творі, великому прощанні з монархією Габсбурґів «Марш Радецького» Йозеф Рот.

Дії влади всюди були однакові: після мобілізації забороняли москвофільські товариства, провідних діячів цих товариств заарештовували, якщо вони самі вчасно не встигли втекти до Росії. Військові взяли на себе командування: страти без вироків або після засідань трибуналів, знущання і депортації вглиб краю розпочалися вже з перших днів війни: «Дня 13 серпня о 11 годині в ночи прибув на двірець Підзамче поїзд з Золочева, конвойований компанією війська в 50 люда під проводом кадета. Висадилось з нього 146 москвофілів арештованих в Залізцях, Золочеві та інших місцевостях золочівського повіта. На двірци оточив їх військовий кордон. Прибула поліція і під ескортою війська відпровадила арештованих до Бригідок. Переважна часть арештованих походить з Залозець, маєтку п. Тадеуша Ценського, голови польської ради народової і організатора центрального комітету народового».

Повідомлення про свавільні каральні акти спричинили невдоволення Франца Йосифа І, який розпорядився проводити арешти та інші «міри» тільки у випадку обґрунтованої підозри щодо конкретної особи. Однак, військові, давно вже визначали, що саме має відбуватися з цивільними особами в місцевостях поблизу лінії фронту та у своїх діях керувалися переконанням, що стримати «ненадійних» від колаборації з росіянами можуть лише брутальні заходи.

Повернення айстро-угорських військ у Галичину влітку 1915 р. супроводжувалося викоріненням усього того, що нагадувало про російську окупацію. Засобом розправи над москвофілами стали звинувачення у співробітництві з окупантами. Більшість осіб, запідозрених у співпраці з росіянами, заарештовували й депортували до концентраційних таборів — Талергофа, Терезієнштадта та інших.

Разом з армією до Галичини повернулися і військово-польові суди. Терор проти мирного населення що тривав, влучно описав український письменник Марко Черемшина у своєму «Щоденнику»: «Наші зближаються, але дуже хлопів вішають, на грушці, яблуні, де попаде».

Згодом австрійська влада визнала, що відсоток українців, які тією чи іншою мірою співпрацювали з російською окупаційною владою, виявився набагато нижчим, ніж вважалося і що російське панування в Галичині довело, що вірних державі українців — більшість.