Мандруючи Тернопільщиною. Деталі минулого століття

Переконана, що простір однаково красномовно характеризують великі об’єкти, як ось кам’яниці, спосіб укладення вулиць, внутрішні дворики, так і дещиці.

Деталі огорож, сходів, вікон… вони не впадають у вічі, вони дещо скромні, проте знайти такі — радість. А ще саме ці складові творять тканину міста, увиразнюючи та роблячи її несхожою на інші.

Не думаю, що дивлячись на ці деталі, можна зрозуміти, звідки вони. У них нема прив’язки до місця.

Це радше деталі, характерні для міст, де залишились сліди минулого. Це такі собі відголоски прекрасної епохи. Прекрасної не первісним значенням, а через те, що ми схильні ідеалізувати минуле, надто те, свідками якого не були. Загорнутись у шлейф спогадів про Австро-Угорщину, перебирати спогади очевидців тієї епохи, перечитувати романи, котрі її поетизують, сидіти з ґербатою на ґаночку, зрештою, намацувати її сліди у своєму та чужих містах.

У просторі пам’яті солодко дихається, бо не треба боятись несподіванок, тому, що таємниці розгадані (ми ж зараз про романтичний штиб).

Так то чином усі ці деталі — частинки світу ідеального. Їхня поверхня взаємодіяла з тим часом, вона заряджена на спогади (на конструювання спогадів), а ще на зв’язок із минулим. Так вростаєш у міста — рефлектуючи, мріючи, просто вдивляючись. Прогулюючись — хочеш чи не хочеш ступиш у сліди, котрі хтось проклав до тебе, десь на споді відчуєш, як хтось веде тебе — ну чисто нитка Аріадни в руках.

Нинішні деталі підняті з дна морів Бучача, Теребовлі, Бережан і Чорткова. 

Анна Золотнюк.