Які Бережани зсередини?

Поїздку в Бережани я планувала давно: в місця, що подобаються, треба навідуватись бодай раз у рік. У планах було спілкування з Михайлом Музичкою, з котрим познайомилась через його пости Фейсбуці, в яких він мовить про цікаві старожитності та їхні історії. Мандрівка містом розтягнулась на весь день, і то було дуже класно, мушу вам сказати.

Середньовіччя поруч

Ми починаємо з площі Ринок. Михайло розповідає, що Бережани розбудовувалось за класичною схемою, а їхньою фішкою є те, що найважливіші в споруди для містян — ратуша, церква і замок зведені на одній лінії. Ринкова площа прямокутної форми, оточена кам’яною забудовою.

Але тут ми не зупиняємося, а проходимо трохи далі, адже мета мандрівки не добре відомі й топові туристичні місця, а різні дещиці, що оповідатимуть своїх історій.

— Це — польський пожежний гідрант підземного типу і  перекривні крани початку двадцятого століття. — Михайло показує на металеві об’єкти просто під ногами із написами латиницею. — На них — ім’я власника фірми, яка виготовляла й монтувала — австрійсько-моравського монополіста Антоні Кунза. Система пожежогасіння була особливо потрібна в центрі, де збиралось багато людей та розташовувались найважливіші будинки. Нині це урбаністичні маркери площі Ринок.

Навколо нас забудова кінця XVIII століття. Одна з кам’яниць, дізнаюсь від Михайла, була знаним заїжджим двором. Таких досить багато, адже в Бережанах відбувались щотижневі торги, а кілька разів на рік великі ярмарки.

Активний розвиток торгівлі спричинився й до того, що в місті осіло багато заможних людей. Як і нині, вираженням статусності були будинки — кожен намагався перевершити конкурента в пишноті. Ось тільки кілька століть тому це робили в більш вишуканий спосіб.

— Будівля мала вражати зовнішнім та внутрішнім оформленням. Часто ключову роль в тому відігравали двері. Найдавніші в Бережанах часів пізнього Бароко. Вони масивні й досить прості — декоративного вигляду їм надавали в особливий спосіб складені дошки або дерев’яні бруски — в ряд або ялинкою.

 

Банк із химерами

Йдемо далі, тема фінансового життя з’являється ще в один спосіб — ступаємо на вулицю Банкову. Минаємо колишній магістрат, зведений у середині позаминулого століття. Михайло звертає увагу на фронтон – там зберігся оригінальний герб Бережан — із оленем. До речі, це єдина споруда із давнім гербом.

Поряд – чи не найвідоміший будинок міста — банк із химерами.

— Фінансові справи відігравали важливу роль у громадському житті здавна, але фінансова структура утворилась на початку минулого століття. В 1910 році звели цю будівлю. Її проект розробив відомий львівський архітектор Іполит Сливінський. Будівля виконана у стилі віслянської готики. Не знаю, де ви ще знайдете банк в Україні з баранами, грифонами, мавпочками, жабками.

Заходимо всередину — простір хоча й перекроєний, але вражає: між поверхами монохромна мармурова плитка, склепінчасті стелі, ліпнина, велике вікно сходового майданчику, сходи з готичним візерунком, латунні тримачі для килимів.

—  Якщо до Львова європейська архітектурна мода доходила дуже швидко, то в після певної затримки в на початку ХХ століття нарешті з’явилась така будівля.

Проходимо далі й зупиняємось біля будинку, чий балкон підтримують атлант і каріатида, над входом маскарон із обличчям, очевидно, Гермеса, посланця богів, адже тут містилась пошта. Зведена будівля 1905 року. Оглядаємо масивні двері з майстерними різьбленими та кованими елементами. Михайло вказує на монументальність дверей, товщину дерева й добротність усіх деталей. Така висока витривалість дверей була зумовлена функцією – щодня через них проходило багато людей — в минулому столітті тут містилось чотирнадцять різноманітних підрозділів поштової служби міста.

Цілісна історія

Бережани особливі тим, що, на відміну від Тернополя, де вливання старовини точкові, тут, ступаючи в центр, майже постійно перебуваєш серед оригінальної забудови. У певний момент починає паморочитись від балконів (до речі, в Бережанах є кілька унікальних, де зазначена дата спорудження кам’яниці), вікон із оригінальною столяркою, ліпнини, і звісно, від дверей. Але ні. Двері намагаюсь розглядати прискіпливо. Бо як можна пропустити ці, на Академічній, що ведуть до кам’яниці, зведеної в 1910 році. Михайло розповідає про їхні ключові елементи: різьблені візерунки, що відсилають до античних орнаментів, автентичний колір — червоний, що був особливо поширений в ті часи.

Навпроти — зразок сецесії початку минулого століття.

— Ось що спільного у Бережан і Відня? Відповідь – віденська сецесія – у цьому стилі у нас зведено не так багато будинків. Їх легко впізнати за асиметричністю, плавним лініям і флористичним орнаментам. Фасади цих будинків нерідко оформлювали розмальованою керамікою та декоративною плиткою. Ліпнина цього часу майже плоска, стилізована, декоративні рельєфи дуже графічні, схожі на рисунок. Ці особливості передані й у дверях. Вони поєднують витонченість із масивністю. В порівнянні зі старішими дверима у них інша форма – вони вужчі та вищі. Часто у таких дверях були вставки фацетованого або матованого скла, було й вітражне оздоблення.

Ми заходимо всередину, ступаючи давньою кахлею. Розглядаю кольорове скло у тамбурових дверях, ліпнину на стінах. Михайло акцентує увагу на тому, що візерунки на ліпнині, дверях і балясинах перегукуються — будинок це гармонійна структура зі співзвучним зовнішнім та внутрішнім оформленням. Найголовніша оздоба всередині — велике вітражне вікно на сходовому майданчику. До речі, воно виконувало не тільки утилітарну функцію (завдяки ньому в під’їзді завжди світло), а й потужну естетичну — в минулому столітті це була модна фішка. Таке багате внутрішнє оформлення розповідає про призначення дому — квартири тут здавали в оренду, тому будинок мав вражати як ззовні, так і зсередини.

Ми виходимо у внутрішній дворик. До речі, вони, а також балконні галереї — це особливий та дуже бережанський простір. Щось дуже трепетне переживаєш, коли стоїш отак, оточений зусібіч кам’яницями. Ніби ти й всередині міста, в публічному просторі, але білизна, що сушиться на шворках, купа вазонів і зелені робить простір дуже приватним, а переживання від нього інтимними й теплими.

— У цих двориках відобразилась польська міщанська культура — у містах завжди був брак простору. А внутрішній дворик — таке собі півгромадське місце, де можна було відпочити. Прикметний елемент — балконні галереї. Їх почали будувати, коли з’явились вбиральні, як правило, була лише одна на поверх, аби дістатись її, використовували балконні галереї. Пізніше такі галереї почали проектувати як невід’ємну частину будинку: вони з’єднували парадний та задній сходові майданчики, забезпечували доступ до дешевших квартир чи майстерень, були альтернативним входом у дорожчі помешкань.

Відповідальність за спадщину

Поки стоїмо в затінку, розпитую Михайла, чому він вирішив зайнятись популяризацією історії Бережан і привернути увагу до збереження автентичних елементів. Каже, все почалось кілька місяців тому, коли познайомився із організаторкою ініціативи «Франківськ, який треба берегти» Марією Козакевич.

— Ця зустріч мене надихнула, я усвідомив, що треба робити подібні кроки та пояснювати людям важливість збереження цілісності зовнішнього й внутрішнього простору будинку. Приміром, заміна оригінальних вікон пластиковими — не тільки руйнування архітектурного ансамблю (історичні вікна мають високу естетичну й історичну цінність), а й руйнування фасаду. Пластикові не забезпечують потрібної вентиляції приміщення, з’являється сирість — абсолютне зло для історичної будівлі. Тому розповідаю про потребу збереження автентичних деталей, ту небезпеку, яку приносять їхня заміна. А для того, аби цінувати, люди мають бачити ці елементи — постами у Фейсбуці мотивую частіше піднімали погляд догори й розглядати. Живучи у такому місті, ми маємо величезну спадщину, а разом із нею велику відповідальність.

Пости Михайла читають та поширюють, але більш знаковим є те, що люди дякують: він звертає увагу на те, що раніше вони не помітили б. І очевидно, то є дуже доброю реакцією, адже помічати – перший крок до дбати.

Наша мандрівка продовжувалась далі, але описувати все побачене й  почути не стане сил. Тож тут і закінчу, порадивши кожному поїхати до Бережан, а ще приглядатись до того, що поруч.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.