У селах Борщівщини і до сьогодні напередодні весілля виготовляють барвінковий вінок: символіка

«Благослови, Мати, віночок зачинати…», – такими словами на Дівич-вечорі розпочинався давній і традиційний обряд вінкоплетення.

🌸 У домі молодої він проходив дуже урочисто й святково, як правило, за день до весілля. Численні записи свідчать, що цей обряд був незамінною структурною частиною весільної обрядовості.

🌸Вінок вважався одним із основних атрибутів і був особливою прикрасою нареченої. Лише дівчина мала право носити його. І прощалася вона з ним наприкінці весілля, бо її голову покривали вже іншим убором – жіночим, який мала носити повік. Це була намітка чи хустина. Адже колись заміжня жінка ніколи б не вдягнула вінок, щоб не порушити вироблені віками народні звичаєві норми.

🌸Плетіння весільного вінка із зеленого хрещатого барвінку мало важливе символічно-етичне та оберегове значення, а саме: збереження дівочої чистоти, гордості, молодості, вічного кохання, захищав наречену від «поганого ока», зависті, хвороб та інших злих сил.
🌸Аби зберегти усі ці властивості обов’язково дотримувалися встановлених звичаїв, починаючи зі збирання барвінку для виготовлення вінка. З самого ранку, в день вінкоплетення, молодь вирушала до лісу з піснями і жартами рвати вічнозелений барвінок. Ввечері дівчата і хлопці сходилися до дому нареченої плести цей обрядовий вінок.

🌸Розпочиналося це дійство із благословення матері. Барвінкові листочки складали один до одного і обережно зшивали їх червоною ниткою, яка повинна бути без вузликів і розривів. Поверх барвінку прикріпляли квіти з фабричного вінка, який куплявся заздалегідь на ринку та зберігався у дівочій скрині.

🌸Особливою окрасою вінка були довгі стрічки, які підбирали за довжиною волосся нареченої і робили їх ледь довшими за коси, аби сховати їх серед барвистих кольорів. Цей віночок після весілля зберігали все своє життя.

🌸Обряд вінкоплетення описаний багатьма етнографами і краєзнавцями на основі спогадів жителів Тернопільщини (зокрема, Петро Медведик у книзі «Село Жабиня на Зборівщині. Весілля. Народні звичаї та обряди» ТОКМ РК-1154). Усі ці записи знайомлять із різноманітними традиціями його проведення. Адже різні території мали свої локальні відмінності. Вінки теж відрізнялися за формою та оздобленням, тому виготовляли їх згідно місцевих звичаїв.

🌸Дотримуючись давніх традицій у селах Борщівщини і до сьогодні напередодні весілля виготовляють барвінковий вінок. Такий святковий головний убір додає особливої окраси нареченій цього краю.

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються барвінкові віночки, які плели дівчата у Заліщицькому районі в 20-х роках ХХ століття. До них прикріплені шовкові стрічки вишиті рослинним орнаментом, що були дорогими у ті часи. (ТОКМ НД-15928, 15829).

🌸Віночком не закінчувалися вінкоплетини, в цей вечір виготовляли й букети для наречених і гостей. Символічні весільні букети теж мали своєрідну місію: були ознакою учасників святкового дійства та визначали статус одружених і неодружених (дошлюбна лівостороння прикраса кріпилася на правий бік вже одруженим).

До нашого часу в музеї збережено букети виготовлені у 30-х роках ХХ століття на Тернопільщині. (ТОКМ НД-15941, 15942).

🌸Основою їх служили квіти і листочки, які скріплювалися дротяними стебельцями.
Квіти – це декоративні паперові ручні вироби у комбінації з ягідками та з живими листочками, які покривалися воском для довголіття.
Є й букетик, де квіти замінюють китиці (місцева назва «кутаси»), виготовлені із вовняних ниток. (ТОКМ НД-15943).

Леся Сута, старший
науковий співробітник ТОКМ.

Коментарі вимкнені.