У селах Борщівщини і до сьогодні напередодні весілля виготовляють барвінковий вінок: символіка

«Благослови, Мати, віночок зачинати…», – такими словами на Дівич-вечорі розпочинався давній і традиційний обряд вінкоплетення.

? У домі молодої він проходив дуже урочисто й святково, як правило, за день до весілля. Численні записи свідчать, що цей обряд був незамінною структурною частиною весільної обрядовості.

?Вінок вважався одним із основних атрибутів і був особливою прикрасою нареченої. Лише дівчина мала право носити його. І прощалася вона з ним наприкінці весілля, бо її голову покривали вже іншим убором – жіночим, який мала носити повік. Це була намітка чи хустина. Адже колись заміжня жінка ніколи б не вдягнула вінок, щоб не порушити вироблені віками народні звичаєві норми.

?Плетіння весільного вінка із зеленого хрещатого барвінку мало важливе символічно-етичне та оберегове значення, а саме: збереження дівочої чистоти, гордості, молодості, вічного кохання, захищав наречену від «поганого ока», зависті, хвороб та інших злих сил.
?Аби зберегти усі ці властивості обов’язково дотримувалися встановлених звичаїв, починаючи зі збирання барвінку для виготовлення вінка. З самого ранку, в день вінкоплетення, молодь вирушала до лісу з піснями і жартами рвати вічнозелений барвінок. Ввечері дівчата і хлопці сходилися до дому нареченої плести цей обрядовий вінок.

?Розпочиналося це дійство із благословення матері. Барвінкові листочки складали один до одного і обережно зшивали їх червоною ниткою, яка повинна бути без вузликів і розривів. Поверх барвінку прикріпляли квіти з фабричного вінка, який куплявся заздалегідь на ринку та зберігався у дівочій скрині.

?Особливою окрасою вінка були довгі стрічки, які підбирали за довжиною волосся нареченої і робили їх ледь довшими за коси, аби сховати їх серед барвистих кольорів. Цей віночок після весілля зберігали все своє життя.

?Обряд вінкоплетення описаний багатьма етнографами і краєзнавцями на основі спогадів жителів Тернопільщини (зокрема, Петро Медведик у книзі «Село Жабиня на Зборівщині. Весілля. Народні звичаї та обряди» ТОКМ РК-1154). Усі ці записи знайомлять із різноманітними традиціями його проведення. Адже різні території мали свої локальні відмінності. Вінки теж відрізнялися за формою та оздобленням, тому виготовляли їх згідно місцевих звичаїв.

?Дотримуючись давніх традицій у селах Борщівщини і до сьогодні напередодні весілля виготовляють барвінковий вінок. Такий святковий головний убір додає особливої окраси нареченій цього краю.

❗У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються барвінкові віночки, які плели дівчата у Заліщицькому районі в 20-х роках ХХ століття. До них прикріплені шовкові стрічки вишиті рослинним орнаментом, що були дорогими у ті часи. (ТОКМ НД-15928, 15829).

?Віночком не закінчувалися вінкоплетини, в цей вечір виготовляли й букети для наречених і гостей. Символічні весільні букети теж мали своєрідну місію: були ознакою учасників святкового дійства та визначали статус одружених і неодружених (дошлюбна лівостороння прикраса кріпилася на правий бік вже одруженим).

❗До нашого часу в музеї збережено букети виготовлені у 30-х роках ХХ століття на Тернопільщині. (ТОКМ НД-15941, 15942).

?Основою їх служили квіти і листочки, які скріплювалися дротяними стебельцями.
Квіти – це декоративні паперові ручні вироби у комбінації з ягідками та з живими листочками, які покривалися воском для довголіття.
❗Є й букетик, де квіти замінюють китиці (місцева назва «кутаси»), виготовлені із вовняних ниток. (ТОКМ НД-15943).

Леся Сута, старший
науковий співробітник ТОКМ.