Обличчя Збаража: Світлана Боднар була там, куди нереально потрапити простим смертним

Редакція інтернет-видання «Погляд» започаткувала проект «Обличчя Тернополя». Він об’єднує різні щоденні невеличкі історії, котрі мають на меті ближче знайомити любих читачів з тими людьми, котрі живуть у нашому файному місті Тернополі та в межах нашої області

Бажаємо читачам приємного знайомства з життям, мріями та настроями як пересічних, так і відомих мешканців Тернопілля.

Пропонуємо Вам познайомитись з обличчям Збаража — Світланою Боднар.

Світлана Боднар

Уже майже два роки редактор Збаразької районної комунальної газети «Народне слово».

Народилася у с.Олишківці Збаразького р-ну. Нині живу і працюю в Збаражі.

«Торування» журналістського шляху розпочала з ТТБ, хоча й закінчила навчання у Тернопільському державному педагогічному університеті, здобувши фах вчителя історії. Саме тоді я вперше повірила, що мрії таки збуваються. Адже, будучи на другому курсі, я разом із однокурсницями (а була така група однодумців, яка на дозвіллі пробували  свої сили у написанні і декламуванні віршів)  приходила у телерадіокомпанію записувати свої «рими». Усе, що з нами відбувалося того дня, побачене і почуте дуже вразило мене і в думках промайнуло: «От би тут попрацювати…».  І, як кажуть, думка матеріалізувалася.

Педагогом я не стала, а от журналістський хліб їм досі. Роки роботи на телебаченні згадую як найкращий період у своєму житті, яке перетворилося на феєрверк емоцій, а ще цей час подарував багато добрих друзів, які є прекрасними людьми і професіоналами своєї справи.

Не люблю фрази «так склалося», але… з телебачення я пішла працювати у прес-службу обласної державної адміністрації. Рішення було нелегким та все ж… Цей етап у житті став фактично втіленням іще однієї мрії, бо не раз ідучи, як ми казали “на паркетні зйомки”, у білий дім, чомусь у голові бамкало: «Попасти сюди напевно нереально простим смертним, а так би хотілося працювати у кабінетах влади». Відтак у Тернополі пропрацювала 4 роки. Дехто із моїх знайомих крутив пальцем біля скроні, бачачи як я фанатично щодня добираюся на роботу зі Збаража.

Однак вийшовши із декретної відпустки мені знову пощастило. Мені і в сні ніколи не снилося, що працюватиму вдома. Пропозицію спробувати себе у ролі керівника газети сприйняла з острахом. Однак, хто не ризикує, той, як відомо не п’є шампанського, а це, до слова, мій улюблений міцний напій.  Тож закрутилося…

Маючи двох маленьких синів, зараз усі мої хобі відійшли на задній план. Основним стало – готувати щось смачненьке  – « мамо, сцось інсе».

Про якісь страхи, вважаю, не варто говорити вголос і краще про них взагалі не думати. І, як любить казати одна моя хороша знайома: «Космос НЕ нерозуміє!», тому усе в житті має бути позитивним і супроводжуватись любов’ю.

Мрії рояться у голові постійно і виокремити якусь одну дуже важко – хоча, напевно, скажу, що найбільше хочу, щоб сини росли здоровими, а родина була міцною, щасливою і заможною.

Напередодні новорічно-різдвяних свят хочу побажати усім бути здоровими, відчувати сповна усі красоти і радощі життя, гармонії з собою і світом, а також щасливого довголіття і незрадливої удачі.

 

Коментарі вимкнені.