Навіть колір стін має значення, – як тернопільські педагоги вириватимуться з кайданів старої системи освіти

Нещодавно, 10–11 червня, на теренах «маленького Парижа України» – у місті Львові відбулося дійство, яке зібрало вчителів з усієї України – Другий Львівський фестиваль гуманної педагогіки під назвою «Доторкнутись до небес дитинства». Цікаві лекції, майстер-класи, поміж них – перерви на каву (звичайно, тільки львівську, запашну) та «посиденьки» за корисними, професійного характеру, розмовами з тренерами та викладачами-філологами… Ба, навіть більше: сюрпризи від організаторів фесту – такою передбачалася програма, яка й зорганізувала приїхати до міста Лемберга – осередку старовинних веж і флюгерів. Серед учасників фестивалю були присутні і педагоги Тернопільської школи № 28 на чолі з директором Лілією Анатоліївною Вавринів.

Про настрій заходу, його «цікавинки», інноваційні думки, озвучені викладачами-тренерами фестивалю – про це та інше вели розмову з однією з учасниць – вчителем зарубіжної літератури ЗОШ № 28 м. Тернополя Світланою Євгенівною Пасічник.

Вчитель – не «каратель», він – «навчатель»

– Пані Світлано, за чим очікували їхати на фестиваль гуманної педагогіки?

– З нашої школи на фестиваль поїхало 13 вчителів. Всі хотіли і хочуть одного – вирватися з кайданів старої зашкарублої системи освіти. І цей тренінг мав би стати заохоченням і стимулом для прискорення цього процесу – ось на те й розраховували. Хочу сказати, що потрібно змінювати стару шаблонну систему освіти. У школах керуватися принципом не ЩО викладати, а ЯК навчати. Це головне. Власне, для цього і з’їхалися на фестиваль – щоб не чекати змін «згори», а самим навчитися вносити корективи. Адже – «хто ж, як не я?». І теперішні вчителі, гадаю, – всі до одного це розуміють. Тільки різниця в тому, що хтось це усвідомлює глибоко внутрішньо в собі, а хтось проносить нові, свіжі ідеї вже тут і зараз. Достатньо хоча б почути лейтмотив фестивалю: “Діти народжуються для того, щоб виправити наші помилки і скерувати людство на Шлях істини!” – заохочено каже п. Світлана. – Надихаюче, чи не так? І справді вчитель – це не той, хто «повчає», караючи, а який «навчає», передаючи щось цінне кожній дитині індивідуально, виходячи із її особистості, даючи дитині право і свободу на вибір – брати знання чи не брати. Це такий собі вчитель-наставник, який веде за собою. Педагог – це відкривач, він показує шляхи для розвитку і дає шанс бачити нові можливості. Щодо взаємостосунків із дітьми, то за основу має братися співпраця, дружба, – оце і є той нетрадиційний, новітній підхід, як зараз люблять казати – «європейський», який би забезпечив успіх від навчання у всіх дітей.

Задавати дітям відповідний настрій, звертатися до світової мудрості, практикувати візуальні та емоційні привітання – «номер один» у списку викладацького арсеналу вчителя!

– Що почули і дізналися такого, що стало ключовим і знаменним для зростання Вашої педагогічної майстерності? Розкажіть про «цікавинки» фестивалю.

– Так, і справді, хочу відмітити корисність проведених різного роду майстер-класів, – продовжує пані Світлана. – Особисто для мене цінним видався тренінг вчителя української мови і літератури            СЗШ № 1 м. Львова, заступника координатора робочої групи з питань освіти Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС Наталії Лялюк. Тижневий курс «Ми – українці», запропонований нею, дуже сподобався! Вчителька пропонувала розбивати тиждень на дні, серед яких на заняттях використовувати ефекти несподіванок, здивування, емоційного заряду, робити компліменти, практикувати візуальне, малюнкове або музичне вітання, малювати на шкільній дошці квіти настрою, дарувати сусідові власноруч зроблені подарунки. Своїм майстер-класом «До хорошого уроку вчитель готується все життя» пані Наталія показала, що дитина не тільки готується до життя, вона ВЖЕ живе, а разом з нею живе і вчитель. Ось це і має бути життєвим девізом педагога у відносинах із учнем. Життя – це постійний процес, а не підготовка, отож, не треба «встигати і спішити», треба просто «бути». Бути поруч із учнем. Виступ доцента кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної освіти, кандидата філологічних наук Анни-Марії Богосвятської «Учитель, на якого чекають діти» також вразив. Лектор уже приїжджала цього року до Тернополя зі своїми майстер-класами для вчителів-словесників, тож було втішно і приємно побачити її знову, на цей раз – в українській столиці кав’ярень і джазу. Сподобалась її концепція уроків пошуку істини та те, що творчість вчителя, зі слів п. Анни-Марії, формує різні типи уроків. Такі ніколи не будуть трафаретними. Пропонувала ця викладач, – додає п. Світлана, – здійснювати на уроках подорожі «поза часом і простором» (на прикладі твору «Маленький принц» Антуана де-Сент Екзюпері). Здалася цікавою її ідея уроків-подарунків, уроків-настроїв, уроків-діалогу з мудрецями, які, як важливий елемент при викладанні навчального матеріалу. Проте, знаєте, останнє, щоб не здатися хвальковитою, – усміхається, – при викладанні уроків зарубіжної літератури дітям, та й за час перерв – я використовую регулярно. Це заохочує, робить світ добрішим, світлішим… Допомагає долати кордони між дітьми та стирати вікову різницю! Це зближує. Чого так бракує теперішніми часами, – із сумним акордом в голосі фіксує свою думку. – Але ж усе тільки в наших руках! – вже піднесено підсумовує п. Світлана.

Афоризми, крилаті вислови – правило номер два для кожного вчителя!

– Чи почерпнули щось таке, що варто використовувати при викладанні повсякденно?

– Ще, вважаю, потрібно якомога частіше посвячувати дітей в таїнство афоризмів та крилатих висловів. На фестивалі почула кілька з них, дуже сподобався: «До щастя та успіху не ходять ліфти. Туди слід підніматися сходами». Сподобалася «новітня освітня парадигма XXI століття», яку запропонував грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО Шалва Амонашвілі. Завдяки ній сформуємо нову генерацію українців. Ну, подумайте самі, наскільки влучний вислів: «Від творця, що живе в мені, до творця, що живе в Тобі». Адже, і справді: всі ми – творці, творці чогось нового, як і відкривачі вже забутого старого. Відкривачі світу, самих себе – як теперішніх, так і оновлених. А гyмaнiстичнa пeдaгoгiкa якрaз i oрiєнтoвaнa нa сaмoрoзвитoк oсoбистoстi, врaхyвaння прирoднoї iндивiдyaльнoстi, caмoстiйнicть yчня. Це означає, щo дитинa сaмa ствoрює сeбe, рoбить вибiр, приймaє рiшeння i вiдпoвiдaє зa них. Бaтьки, вчитeлi тiльки дoпoмaгaють cтвoрити yмoви для caмoвирaжeння тa сaмoyтвeрджeння. Ш. Амонашвілі визнaчив фoрмyлy гyмaнicтичнoї пeдaгoгiки: «пpийняти – зрoзyмiти – дoпoмoгти – любити – cпiвчyвaти – рaдiти yспiхy дитини – нaдиxaти».

Повинен бути баланс внутрішнього і зовнішнього. Отак і щодо школи: якщо зовні школа сіра – то і внутрішньо дитина сіра. Навіть колір стін має значення

– Що, на Вашу думку, потрібно впровадити у систему вітчизняної шкільної освіти з того, що Ви почули на фестивалі? Які неодмінні зміни мають відбутись у всіх школах України?

– Дати можливість дітям старших класів (9–11) обирати предмети за власним бажанням. Вважаю, що психологію як обов’язковий урок варто впровадити у старших класах. Розумієте, має бути баланс внутрішнього і зовнішнього. Отак і з наповненням школи. Якщо зовні школа сіра – то і внутрішньо дитина сіра. І навпаки. Тому, не смійтеся, але навіть стіни, а не лише уроки, задають загальну «барвистість» шкільної атмосфери, налаштовують струни мікроклімату в системі «учень – вчитель». Серед пофарбованих у світле стін у школі дається певний заряд і настрій до навчання як у дітей, так і викладання у вчителів… Хотілось би, звичайно, щоб у кожному класі був проектор, комп’ютери. Щоб школа була для дітей домівкою радості, а для вчителів – оазою натхнення! Ну і, як без того: щоб заробітна платня вчителів була гідною. Для цього повинні бути підтримка та розуміння з боку вищих органів влади. Зацікавленість державних структур до освітян як еліти нації має бути безумовною.

– Що ще цікавого відбувалося на фестивалі? Чи були якісь заходи поза програмою?

– Були сюрпризи від організаторів фестивалю. Студенти Львівського коледжу легкої промисловості показували «театр моди» з тематичними виступати «Архітектоніка» і «Флоренція». Дівчатка виходили демонструвати сукні з візерунками різноманітних міст світу. За лаштунками відбувалася виставка-продаж дитячої та педагогічної літератури. Потішив і виступ дітей-скрипалів Львівської музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької. А опісля, всі, втомлені та вдоволені, повернулися додому.

Софія Пасічник