З початком Великого посту, до нас теж приходить Тео – Бог

Історія одного викрадення

Одного літнього вечора молода панянка сиділа біля вікна і сумно дивилася на горизонт. В цей вечір вона відчувала себе дуже самотньою. Батьки дівчини померли, і тепер вона жила одна у великому маєтку, тому її традиційним вечірнім заняттям було споглядати захід сонця із вікна своєї спальні. В цей час вона згадувала батьків.

Раптом вдалині з’явилася невідома постать. «Дивно… хто б це міг бути?!» – панянка зацікавлено спостерігала за людиною, яка поспішала до її будинку. Через хвилину вже змогла побачити, що це був молодий хлопець. Він поспішно підійшов і привітався:

– Добрий вечір! Мене звати Тео, я прийшов красти.

– Красти?!

– Так. Якщо запросите мене, я проведу цей вечір за розмовою з вами, але взамін вкраду одну невелику річ.

Дівчина задумалась. Їй було цікаво поспілкуватися з Тео, взнати хто він… та й так самотньо було в її багатому маєтку. Вона вирішила, що одна річ – невелика плата, до того ж це може бути й жарт, і запросила гостя до дому.

Цей вечір промайнув дуже швидко. Гість виявився цікавим оповідачем, і дівча швидко забуло про свій смуток. Та настав час прощання, і Тео сказав, що  прийде красти ще. На це дівчина лише приязно усміхнулася – що це за жарти такі?

Перед сном, сидячи в своїй кімнаті біля дзеркала вона довго думала про ту розмову і про свого нового друга. Але що ж? Ніде не могла знайти улюбленого гребінця. Чомусь згадався жарт Тео – може це він вкрав? Що за дурниці? Панянка замріяно посміхнулась і пішла спати.

Наступний день тривав нескінченно довго. Чи прийде знову новий друг? Це було єдине запитання, що не полишало дівочу голівку. І якою ж була радість, коли на дорозі з’явилася вже знайома постать. Знову Тео попередив, що прийшов красти. Вечір проминув за милою розмовою як одна мить. Перед сном дівчина знову помітила зникнення – цього разу на місці не виявилося фотографії батьків.

Минали дні за днями. Тео щодня приходив у гості і вже не було сумнівів, що він дійсно приходив красти. Кожного вечора залишалися результати “крадіжки”, але дівчині було добре і затишно в товаристві Тео, і вона щоразу приставала на його умову.

Цього вечора панянка засумувала:

– Напевно Тео більше не прийде, в мене вже нема нічого, окрім мого ліжка.

Та він все-таки прийшов.

Вони мило порозмовляли, а над ранок дівчина прокинулась у порожній кімнаті на підлозі. Протерши очі, встала і підійшла до вікна.

– Цікаво, що ж буде далі? Чи прийде сьогодні?

Цей день очікування був на багато довший, аніж попередній.

І дійсно, не прийшов… Він приїхав і запросив панянку поїхати разом з ним. Звичайно, її зацікавленню не було меж. Та все ж не наважувалася питати Тео, куди вони мандрують, тому просто мовчки сіла в диліжанс. А мандрували новими, незнаними дорогами, і врешті зупинились біля величної будівлі-палацу.

– Це мій дім, – сказав Тео і запросив увійти.

Та диво! Всередині палацу дівчина побачила всі свої “вкрадені” речі, тут було і фото батьків, і навіть старенький гребінець! Всі предмети були розставлені з великою дбайливістю, точно там, де вони лежали в неї.

– Це все для тебе, – пояснив Тео, – я хотів, аби тут ти почувала себе як вдома…

Сьогодні, з початком Великого посту, до нас теж приходить Тео – Бог. Та Він потребує твоєї згоди на “крадіжку”. Для того, щоб осягти щось велике, потрібно дозволити Богові “вкрасти” у нас щось дрібне. Так зміна способу харчування не дає нам гарантії щастя, але цей наш “дозвіл на крадіжку” несе надію на присутність Тео в нашому житті. Коли ти робиш хоч один маленький крок в напрямку Бога, Він долає кілометри, аби наблизитись до тебе.

Історію записала Оля Молочій від Тані з міста Луцька, “Дивен світ“