Десять найоригінальніших пам’ятників Тернополя: від серйозного до курйозного

Напевно, ви погодитесь, що своєрідною візиткою того чи іншого населеного пункту, крім місцевих ознак, є встановлені там пам’ятники. 

Це стосується і Тернополя, західноукраїнського міста, яке у різні часи пережило панування Австро-Угорщини, Польщі, і, зрозуміло, радянський період. Кожен із таких історичних відтинків залишав в архітектурному обличчі свій, так би мовити, «скульптурно-пам’ятниковий» відбиток. Та, безумовно, плин часу і суспільно-політичні реалії вносять свої корективи у галерею міських пам’ятників. Канули у Лету скульптурні композиції, що десятиліттями стояли у Тернополі – цісарям, вождям пролетаріату, «дуже визначним діячам революційного руху на Західній Україні», партійним діячам. Нові часи – нові звичаї. На постаментах, до речі, переважно колишніх, на яких стояли «попередники», котрі нині «не в тренді», сьогодні височать нові знакові фігури, характерні чи не для кожного містечка Галичини.

Але нині – не про них. Хотів би показати вам хоча б десятку, як на мій погляд, оригінальних пам’ятників, які вирізняють Тернопіль серед інших міст України.

Отож, вирушаємо у мандрівку тернопільськими вулицями.

ДЕРЕВО БЕЗ КОРІННЯ 

Ідея цього пам’ятника зрозуміла, думаю, кожному. Ви бачите, зображено дерево без коріння. Це, як лемки без своєї рідної землі, насильно відірвані зі свого краю, – розповідає мені директор обласного художнього музею, організатор перших в Україні лемківських фестивалів «Дзвони Лемківщини» Ігор Дуда.

Стоїмо з ним у скверику на вулиці Січових Стрільців у середмісті Тернополя біля пам’ятника українцям, жертвам депортації з Лемківщини, Холмщини, Надсяння. Пан Ігор теж зі своєю родиною пережив цю трагедію під час сумнозвісної операції «Вісла», що була 70 років тому.

Гляньте, у композиції є бронзовий журавель. Він сумно опустив голову і ніби прощається з тими, хто покидає рідні оселі. А це – чоловіки, жінки, діти, які вимушено покидають гори-доли, згорьовані, із нехитрими пожитками на возах, йдуть у невідомість. А за ними, на кроні дерева – лемківські церквиці, дерев’яні хижі, дідівські цвинтарі, – зітхає Ігор Дуда.

Автори цього пам’ятника – тернопільський архітектор Олег Головчак, скульптор Володимир Стасюк із Рівного, скульптори зі Львова Андрій і Володимир Сухорські, до речі, вони – сини відомого лемківського майстра дерев’яної об’ємної різьби Андрія Сухорського.

СТІЛЕЦЬ, «ЛЮДИНА-НЕВИДИМКА» Й УСМІХНЕНИЙ САНТЕХНІК

Правду кажуть, що від трагічного до смішного – один крок. Хоча, від пам’ятника жертвам депортації українців із прадідівських земель мусимо зробити кроків з триста, аби там, вже на вулиці Йосифа Сліпого, глянувши аж на три пам’ятника, що майже один біля одного, щиро усміхнутися.

“Колись на цьому місці пусткою стояла стара польська будівля. То ми її розвалили, і сім років тому побудували торгівельно-розважальний комплекс «Атріум», – розповідає його власник та музею колекції ексклюзивних ретро-автомобілів й етногалереї автентичних ужиткових речей «Спадок», керівник регіонального представництва у Тернопільській області Міжнародної торгової палати ICC Ukraine Тарас Демкура.

– А при вході поставили бронзовий стілець, як жартівлива відповідь усім тим, звідки ми взяли кошти на будівництво комплексу, мовляв, знайшли діаманти, у цьому стільці і все”, – жартує пан Тарас.

Поруч, теж із його ініціативи, безпосередньо на пішохідній доріжці встановлено ще два пам’ятники – усміхненому сантехніку із величезним розвідним ключем у руках і людині-невидимці.

Зрозуміло, самої людини там ви не побачите, на те вона і є «невидимкою», а от бронзове взуття, що належить тому, кого ми не бачимо, є. Більше того, туди навіть можна всунути свою ногу, не роззуваючись і зробити селфі. Це і роблять туристи, фотографуючись на тлі стільця, де нібито були діаманти і де визирає з-під землі фігура сантехніка, який сім років поспіль незмінно усміхається всіх перехожим…

КОМАСІ-ТРУДІВНЦИЦІ ВІД ВДЯЧНИХ ПАСІЧНИКІВ

Ідемо далі міськими вулицями, і біля академічного обласного драматичного театру вашу увагу неодмінно приверне ще один оригінальний 2,5-метровий пам’ятник, який називається лаконічно-зрозуміло:

«Бджілці-трудівниці». Та що там, хто-хто, а ця комаха таки вартує, аби їй встановити такий поважний знак. Що з ініціативи місцевих пасічників і було зроблено. От і нагадує нині бронзовий монумент у вигляді медових стільників, на яких сидить працьовита комаха, про те, що, як кажуть, «бджола знає, де мед брати».

ЯК КОВАЛІ ПОДАРУВАЛИ ТЕРНОПОЛЮ… 350 КГ ЩАСТЯ

Гаразд, облишмо «бджілку-трудівницю» з її одвічними клопотами у пошуках меду в Тернополі й попрямуймо до набережної міського озера. Туди, де є улюблене місце молодят. Бо саме тут стоїть «Дерево Щастя».

Цю металеву скульптуру свого часу подарували місту ковалі – учасники міжнародного фестивалю ковальства в Івано-Франківську. Саме ж «дерево» має висоту 2,7 м, а важить 350 кг.

Воно таке важке, бо має витримати до 150 кг замків із підписами молодих пар, що стають під вінець. Кожен замочок, зрозуміло, замикається, а ключик молодята забирають із собою, щоб ніхто не порушив їхнього щастя. Ось і висять на металевому «гіллі» такі собі символи щастя та кохання. Висять, всупереч усім вітрам, сніговіям та палючому сонцю, тут, на березі тернопільського озера, куди часто приходять закохані пари…

БІЛЯ ДОМУ, ДЕ ЖИВЕ ЛЕЛЕКА

Логічним, якщо можна так висловитися, «продовженням» «Дерева Щастя» є інша скульптурна композиція, розташована неподалік, на узвишші, біля пологового будинку на вулиці Замковій. Називається вона – «Пара лелек».

То – своєрідний символ міцного шлюбу та родини. Триметрова скульптура з бронзи відображає двох лелек, які сплелися над гніздом, а у ньому лежить сповите немовля. Архітектор композиції – киянин Сергій Лебединський.

Подейкують, що коли пара, яка дуже хоче мати дітей, торкнеться цього пам’ятника, лелека таки принесе їм дитятко. Не знаю, чи це так, але окремі фрагменти цієї скульптури аж вилискують…

ПРЕЗЕНТ ЗІ США, ЯКИЙ СТАВ… «НАПІВПАМ’ЯТНИКОМ» 

Саме так, у центральній частині Тернополя є скульптурна композиція «Випадкова зустріч», яка суттєво відрізняється від початкового вигляду.

“Це подарунок від американського мецената Джона Звожека – композиція, яку виготовив американський скульптор Стюарт Джонсон, – каже начальник міського управління ЖКГ, благоустрою та екології Олег Соколовський, один із ініціаторів встановлення 15 років тому цього пам’ятника. – Тоді Джон Звожек, як волонтер, працював із волонтерською місією у відділі екології нашого міста і захотів зробити Тернополю такий подарунок. Він вибрав композицію за назвою «Випадкова зустріч», яка дійсно, найбільше відповідає аурі міста, гармонійно вписується у його парковий ландшафт”, – розповів пан Олег.

Так ось, твори американського скульптора прикрашають не тільки міста США, але й Європи, Японії. Та не довго Тернопіль тішився таким подарунком, вартістю у понад 100 тис. доларів. Лише рік простояла композиція з двох фігур жінок, які зустрілися і спілкувалися між собою. Потім одну з фігур зі спеціального сплаву… викрали. Зловмисників так і не знайшли, а самотня пані сидить на лавочці одна, до неї нині підсідають охочі зробити фото на згадку про відвідини Тернополя.

«ТЕЛЕПАМ’ЯТНИК» ТОМУ, ХТО ПОСПІШАВ «ГАЛОПОМ ПО ЄВРОПАХ» 

Так-так, є у середмісті Тернополя навіть і «телепам’ятник». Встановлений він уродженцю обласного центру, відомому українському телепродюсеру, телеведучому колись популярної програми «Галопом по Європах», «На свою голову», лауреату найвищих в Україні професійних нагород у жанрі телемистецтва – премії «Телетріумф» та Спеціальної премії Національної ради з питань телебачення і радіомовлення «За особистий внесок у розвиток телебачення» Ігорю Пелиху.

Пам’ятник створено у вигляді телевізора. Торкнувшись екрана, кожен може переглянути добірку відеозаписів за участі популярного тележурналіста, який трагічно загинув вісім років тому в ДТП у Києві.

СТОМАТОЛОГІЧНЕ ДИВО

А ось пам’ятник, розташований на подвір’ї одного з приватних будинків, що на проспекті Степана Бандери, дивує передусім… стоматологів. Це – пам’ятник велетенському, здоровому зубу мудрості. Напевно, кожен, хто гляне на цей реалізований задум господаря, який, очевидно, має стосунок до стоматології, одразу ж усміхнеться.

Пам’ятний знак вилискує своєю гладенькою, відполірованою поверхнею, як нагадування кожному, що зуби, аби на старість їх не класти на ніч у банку з водою, чи на поличку, потрібно доглядати змалечку.

А ще – для того, аби приїхати до Тернополя й усміхнутися, коли це доречно, оглядаючи незвичні, курйозні, але головне – самобутні витвори фантазії скульпторів та архітекторів – оці та інші оригінальні тернопільські пам’ятники.

Олег Снітовський, Укрінформ