Причина унікальності Тернополя

Чи не головною “візиткою” нашого міста в Україні, і навіть за її межами вважається Тернопільський став або “озеро”. Гості й мешканці міста залюбки проводять вільний час на берегах водойми. Але чи знаємо ми, що став є майже ровесником міста? Вже у 1671 році французький мандрівник Ульріх фон Вердум згадує, що місто Тернопіль з трьох сторін оточує велике озеро й широкі болота. Замок, за його словами, височів саме посередині ставу. Як він став таким, яким ми звикли зараз його бачити?

Наприкінці XV сторіччя рибний промисел і поселення на берегах Чорного моря були неможливими внаслідок захоплення цих земель турками. Втрата доступу до рибальства на морі змусила польських маґнатів створювати на своїх землях стави для розведення риби. Це і стало причиною того, що власник і уродженець Баворова Вацлав Баворовський, який володів також королівським селом Петриків, звернув увагу на топографічну зручність цих земель для влаштування тут ставу. Як підтвердження старань Баворовського є те, що 31 січня 1525 року він отримує від короля за службу у довічний дар обидва береги річки Серет у Петрикові, також обидва береги в селі Пронятин з метою створення ставу для відгодівлі риб. З нез’ясованих причин Вацлав Баворовський не скористався із цього дару. У той самий час цей закуток уподобав собі маґнат Ян Тарновський, який 5 квітня 1540 року отримує від короля Зиґмунта І дозвіл на заснування міста на пустому місці, званому Сопільче, що лежало по другому боці Серету. Кілька днів по отриманню локаційного привілею на місто Тернопіль 13 квітня 1540 року краківський каштелян Ян Тарновський отримує від короля в довічне володіння для себе й свого найстаршого сина села: Глибочок, Цебрів, Озерну і Сервіри.

У липні 1540 року Тарновський отримав ці землі від короля у спадкове володіння. Однак, тут за ці чотири села постає суперечка між гетьманом Тарновським і могутнім паном Анджеєм Ґуркою. Виданий у цій справі 26 травня 1543 року королівський присуд не був на користь засновника Тернополя. У цій ситуації 6 лютого 1545 року король, щоб збільшити володіння свого протеже Яна Тарновського вирішує, щоб його секретар Вацлав Баворовський відступив отримані в 1525 році береги Серету в Петрикові і Пронятині Тарновському. З метою будівництва на цьому місці ставу. За це Баворовський отримав компенсацію – декілька сіл на Скалатщині. Мабуть, одночасно королівський секретар уступив каштеляну краківському також і село Петриків, а брати Чистилівські – Кутківці й Пронятин. І вже 26 серпня 1547 року Тарновський із сином отримує від короля в дожиттєве володіння ці села і таким чином гетьман “заокруглює” свої володіння навколо Тернополя.

Розбудовуючи місто, Ян Тарновський думає, як його убезпечити перед нападами і 16 травня 1548 року добивається від короля дозволу на утворення ставу над берегами Серету біля підніжжя села Кутківці, а отже на місці, де став знаходиться зараз.
Однак, води Тернопільського ставу не змогли обійняти мури міста довкола так, аби цілком забезпечити його безпеку перед нападами ворога. Тому Тернопіль, доступний зі сходу, не зміг в обороні Поділля відіграти роль неприступної твердині.

Було висипано високу й широку греблю, по ній ішла дорога на Загребелля. Внаслідок цього рівень води піднявся на три метри вище нижнього річища Серету. Надлишок води спливав чотирма шлюзами. Тернопільський став практично одразу отримав важливе господарське значення. За інвентарним описом міста 1672 року на ньому було чотири млини, які давали значні прибутки місту. Протягом століть водойма постачала значну кількість риби. На початку XX сторіччя відомий тернопільський підприємець Володимир Трач взяв в оренду став для розведення риби. Взимку він експортував рибу до Львова і навіть до Кракова й Варшави. Тут водилися щуки, лини, окуні, коропи, карасі, лящі, плотва, коблі та пічкурі.

Однак став знав також часи занепаду. Так, під час одного із найдошкульніших нападів турків і татар у 1675 році не тільки був зруйнований замок, але й спущено воду зі ставу. З часом водойма замулилась і заростала, знижувався рівень води. Особливо це спостерігалося у період між двома світовими війнами, коли під польським пануванням став був особливо занедбаний.

Береги заросли шуваром, рогозою, очеретом. Міщани у великих кількостях зрізали очерет для своїх господарських потреб, взимку набирали лід для тодішніх “холодників”. А ще катались на ковзанах і грали в “гаківку на леді” (хокей). Особливо став занепав під час Другої світової війни. Про це свідчить той факт, що декілька останніх німецьких оборонців міста зуміли вибратися із залізного персня облоги, перебравшись вбрід через став.

Ще після війни над водоймою існував своєрідний закуток міста – Підзамче- з лабіринтами вуличок, мансардами, пивницями, сходами. Про Підзамче згадує відомий знавець історії міста Володимир Сушкевич. Тоді став виглядав як річка, а на дні “озера” підзамчани вирощували огірки, капусту, помідори.

Відродження ставу почалося 26 квітня 1956 року, коли облвиконком прийняв рішення про підпорядкування водойм області місцевій владі. У 1951-1952 відбувається благоустрій міста. Зокрема, було насаджено лісопарк (10450 дерев і 5400 кущів). Для зміцнення берегів ставу використали 2500 квадратних метрів облицювального каменю. Внаслідок реконструкції піднявся рівень води, а площа водойми сягнула 400 гектарів.
Кажуть, що Тернопіль – одне із кількох міст у світі, в центрі якого знаходиться штучна водойма. І, звичайно, єдине в Україні.

Ірина ЛЕВКІВ
Володимир ОКАРИНСЬКИЙ

Турклуб