Славко Луцишин – дитина-легенда з Тернополя (фотофакт)

Давно переконувався, що старі журнали і газети потрібно читати і перечитувати. Скільки би не перелопачував, в одному і тому ж виданні, здавалося би багато разів переглянутому, якось можна знайти щось цікавеньке.

Перечитую стару пресу і дивуюся, скільки всього ще залишається непоміченого дослідниками історії.

Наткнувся нещодавно в мережі на кілька світлин, які видалися мені до болю знайомими. Аж пригадав – саме так – «Літопис Червоної Калини», листопад 1936 року, колись давно скопіював собі матеріял, який відклав на потім. Але, як це буває завжди, це «потім» надходило дуже довго. Тим більше, що період і тема мого дослідження Друга світова Війна – Дивізія військ СС «Галичина. А метеріал, про який ідеться, зовсім цього не стосується.

Згадалося, що не раз у місцевих тернопільських ресурсах лунав заклик виявляти якісь місцеві цікавинки, які були би цікавими для туристів, додавали би нових граней до дослідження історії міста.

Ось і тут – невеличка, здавалося, цікавинка, але!

Ідеться про хлопчика-тернополянина, 1908 року народження, походженням із Загреблі, тепер мікрорайон Дружба – із колишньої вулиці Болотної, 19, Славка Луцишина. Як зазначено, що він був наймолодшим вояком, як ми тепер кажемо, Першої світової війни. В рядах австрійської армії перебував у 1915-18 роках. Пройшов російський і італійський фронт. Син австрійського вояка, який попав у полон до росіян. Мати пропала десь, як написано в евакуації. От і підібрали безпритульного хлопчину австрійські військові частини. Ще зазначено, що був пораненим в 1915 році під Озерною. Єдине, що ще було відомо, що хлопець навчався десь у медичному закладі. На цьому його сліди губляться. Цікаво було би дослідити його подальшу долю.

А для міста було би цікаво віднайти, де саме була та вулиця Болотна, 19, на Дружбі і встановити якийсь знак, навіть зображення малого вояка, із табличкою, де би була написана ця історійка.

Ігор Аркуша

-1 thoughts on “Славко Луцишин – дитина-легенда з Тернополя (фотофакт)

  • 09:29 | 7.06.2013 о 09:29
    Permalink

    Колись у мене був, світлої пам”яті, друг, Роман Луцишин… От і кинулося зразу в очі прізвище…

Коментарі вимкнені.