Тернопіль, якого вже нема, можна знайти в романі Григорія Гусейнова

Для тих, хто любить читати про Тернопіль, якого вже нема, і про людей, пов’язаних із містом, незабаром буде нагода поповнити склад своїх книжкових полиць.

Туди органічно влиється роман-мультиплікація з чотирма янголами (авторське визначення) «Дорога повз Рай» Григорія Гусейнова (лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, засновник і головний редактор журналу «Кур’єр Кривбасу»).

Один із головних героїв твору  — художник Роман Турин. Хоч народився на Франківщині, а помер у Львові, його доля пов’язана з Тернополем – сюди з сім’єю переїхав у шестирічному віці, тут навчався у народній школі,  класичній та реальній гімназіях. Після — Краківська академія красних мистецтв, відтак підвищував майстерність у Парижі. Повернувшись, спершу працював у Тернополі, потім переїхав до Львова. Крім десятків портретів, залишив натюрморти та ліричні пейзажі, низку етнографічних фільмів «Гуцульські фрагменти», досліджував і популяризував творчість Никифора з Криниці. Романа Турина називали «однією з центральних постатей мистецького життя».

Що прикметно, уривок із «Дорога повз Рай», що його надрукувала газета «Літературна Україна» (18.01.2018 р.), розповідає про стосунки Романа Турина із Софією Яблонською – ще однією відомою українкою, чиє життя пов’язане з нашим містом. Вона – мандрівниця, письменниця, фотографиня. Народилась в Германові на Львівщині. У Тернополі з братом Ярославом зайнялись кінотеатрами. В одних джерелах значиться, що вона ними керувала, інші відводять цю ролю її братові. Так чи інак, у кожній історії фігурують афіші, мальовані її нареченим Романом Турином, й розклеювані нею. То був 1925 рік. А в 1927 році Софія Яблонська поїхала до Парижа. Звідти помандрувала до Марокко, потім через Порт-Саїд, Джібуті, Цейлон у Індокитай. Відвідала Лаос, Камбоджу, Ангкор і Юнан, Сіям, Малайські острови, Яву та Балі, Таїті, Австралію і Нову Зеландію. 15 років прожила у Китаї. Залишила спогади й фотографії із мандрівок. Загинула в автокатастрофі у Франції.

Тепер же повернімось власне до того, з чого й починали — з «Дороги повз Рай» та Тернопіль в ньому, а точніше, про його уривок. До речі, дізналась я про текст і про постать Романа Турина від тернопільський краєзнавця Богдана Мельничука. Тож ось кілька моментів прогулянки Софії Яблонської та Романа Турина нашим містом.

«Триповерхова кам’яниця «Народної торгівлі з гарним, у модерному стилі, фасадом виросла у Тернополі в найліпшому з усіх мож­ливих місць. У кооперативному приміщенні розмістилася навіть філія товариства «Руська бесіда». Тоді ж Гімназіяльну вимостили плитами із теребовлянського каменю, після чого ма­гістраль була офіційно визнана центральною. З Тернополя Роман Турин їздив на навчання до Кракова та в Париж, а коли на вакації по­вертався додому, то охоче зустрічався зі своїми приятелями, наприклад, у «Віденській кав’ярні», одній з найдавніших у місті, що була на розі Міцкевича та Гімназіяльної. Тут вдавалося закусити м’ясним чи солодким, посмакувати філіжанкою чорної або білої кави (й дечим міцнішим). Навпроти, з другого поверху кам’яниці Стефана Невгоффа з вікнами модерної конструкції, визирало фотоательє Юркевича. Студент Роман Турин уже мав куп­лену ним у Парижі фотокамеру, тому заходив сюди як до колег…»

«Вже за мить вони разом, мов у лихоманці, пробігли повз касу з продажу залізничних квитків від бюро подорожей «Орбіс» та ап­текарський магазин, салон Рацераза, вийшли до книгарні Єжи Поля, що була в кам’яниці отців домініканців. Над ними, наче раптово, збісившись, пролетів швидкий дощ. Софія Яблонська, оминувши неочікувану калюжу, що дещо сповільнило темп їхнього руху, все ж встигла похвалитися, що заснування книгарні йде від братів Яблонських, нібито батькових ро­дичів. Один із них, Тадеуш Яблонський, був асесором окружного суду від купецького стану та редактором газети «Glos Polski», але потім за борги книгарню змушено продали з аукціону, а брати Яблонські та Єжи Поль стали видавати поштові картки з видами Тернополя. Інша книгарня мала назву «По­дільська», і тримала її Антоніна Козьмінська, родичка бургомістра Леона Козьмінського.

Новобудови були повсюдно. Поруч будівлі «Народної торгівлі» звели готель Адлєра, про що тернопільська газета «Подільське слово» повідомила: «Перворядний з ком­фортом уряджений готель Адлєра при вулиці З Мая побіч «Народної торгівлі» буде отворений з днем 1 січня 1910 року. До розпорядимости гостей тридцять дві кімнати, лазенки, електричне світло, водопровод». Підпис: «Ігнатій Адлєр, властитель дрогуерії (аптекарського магазину) й готелю». У війну в готелі проживав письменник Осип Маковей. Він тоді був військовим перекладачем, а оповідання «Патруля» вперше надрукував 1915 року в газеті «Діло». Потім на першому поверсі «Народної торгівлі містилася редакція урядового вісника повітового комісаріату «Голос Поділля». Видавав газету на свої кошти голова повітового комітету Української Національної Ради Петро Карманський. Друкували її в «Друкарні Подільській» на цій же вулиці».

Підготувала Анна Золотнюк.

 

Comments are closed.