Подорож одного дня: Тернопіль, Збараж
Файне місто Тернопіль розташоване досить близько від Львова і найкращий спосіб дістатися туди – скористатися послугами Укрзалізниці (за 11-12 гривень). Ще донедавна між Львовом і Тернополем курсував швидкісний електропотяг підвищеного комфорту, проте його без попереджень скасували, тому в дорозі доведеться пробути кілька годин. Так само до Тернополя їдуть багато автобусів, але ціна квитка – втричі дорожча, а траса залишає бажати кращого.
Нас зустрічає маленький та чепурний вокзал Тернополя, з якого, завдяки привітності та балакучості місцевих жителів, ми легко потрапляємо на автовокзал – спочатку вирішуємо оглянути Збаразький замок та саме містечко на ріці Гнізна, відоме з творів Генріка Сенкевича історичними подіями періоду Богдана Хмельницького та Зборівською угодою.
Збараж вперше згадується у записах від 1211 року, кажуть, він належав королю Лешкові Білому. Пізніше – побував у власності князів Збаразьких, Вишневецьких та Потоцьких. Тут проїздили Петро Перший з Іваном Мазепою та Віктор Ющенко.
Замковий комплекс – мета нашої подорожі – розташований на горі, до якої веде брукована дорога. Попередження – вийшовши з маршрутки (яка, до слова, коштує 3-4 гривні) на зупинці «біля танку», не вірте вказівникам – вони змусять вас блукати по колу між маленьких приватних садиб та курячих «табунів». Краще про дорогу розпитати збаражчан.
Споруди 15-17 століть обрамлені чудовим парком, який спускається до озера з лебедями. Також захищають палац залишки мурів над ровом та каземати, що оточують його з усіх боків. У палаці – експозиції з різних українських музеїв, в тому числі з Олеського замку, які потрапили на Тернопільщину стараннями директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького. У залах, де забракло предметів старовини – виставки вишиванок з усіх куточків України, писанок, знарядь праці українських селян, церковна експозиція, яку протягом років сформувала родина місцевих вірян.
У казематах теж діє виставка – від зброї та нібито Пінзеля (насправді твори належать його учням, хоча вивіска про це мовчить у цілях реклами) до дерев’яних скульптур на тему козацтва відносно сучасного автора Володимира Лупійчука.
Проте найцікавіше та наймоторошніше – у підвалах палацу. Тут розташована експозиція знарядь тортур інквізиції. У темних вологих коридорах, які ведуть в нікуди, серце зупиняється від жорстокості середньовіччя – окрім стільця відьми, тут є увесь арсенал для того, аби підсмажити, підвішати, притопити чи розтягнути людину.
Вибравшись живими та відносно неушкодженими з підвалів, зі Замкової гори зауважуємо костел, спускаємось до нього. Це – костел св. Антонія, що належить до монастиря бернардинців, збудований в його сьогоднішньому вигляді на початку 18-го століття, хоча самі бернардинці опинилися у Збаражі значно раніше. Оглянувши величну споруду зі скульптурами, що потріскалися, намагаємось потрапити до середини. Але храм зачинений. Поряд – редакція комунальної газети. На думку спадають слова Ніцше, про те, що Бог помер, а вбили його – люди. Чи це просто збіг?
Трохи прогулявшись берегом Гнізни, вертаємось до Тернополя. Дорога займає близько 30-ти хвилин.
Про походження назви Тернополя є дві історії. Перша – досить проста. Територія сучасного міста була вкрита заростями терену – звідти й назва. Друга – більш красива і не менш правдоподібна. Від часу заснування місто належало воєводі Тарнавському і, завдяки поєднанню частини прізвища власника та скорочення від грецького «поліс», утворилась сучасна назва міста, щоправда, згодом трохи адаптована до української мови місцевими жителями.
Тернопіль – єдине місто в Україні, в якому у період національно-визвольних змагань перебували уряди трьох держав – Директорії, УНР та Польщі. Колись Тернопіль був центром воєводства, губернії, повіту, краю і навіть столицею держави, хоча й маріонеткової – Галицької соціалістичної радянської республіки. Це маленьке та затишне місто встигло побувати під владою Речі Посполитої, Австро-Угорської та Російської імперій, трохи протриматись у складі ЗУНР та надовго затриматись під радянською владою.
Що вражає і чудує в Тернополі – так це його мініатюрні розміри: від невеликих різнокольорових будинків біля ставу до громадських вбиралень. З’являється відчуття, ніби бавишся всередині лялькового будиночку – усе посміхає та дихає казковістю. А ще Тернопіль – барвисте місто за будь-якої погоди.
Починаємо свою прогулянку центром міста вулицею Руською. Місцеві мешканці жартують, що у Тернополі всі задоволені, адже половина центральної вулиці називається Руською, а інша – Степана Бандери. За адресою Руська, 22 розташована Церква Різдва Христового (УАПЦ), збудована у 1602-1608 роках. Попри сірий камінь її округлені форми видаються затишними і запрошують зайти до середини. А там – просто краса. Це одна з церков, у якій хочеться лишатися – жодної похмурості, тільки усі кольори веселки та дерев’яні різьблення. До слова, це митрополичий храм.
Далі прямуємо до позначеної на нашій карті Воздвиженської церкви (також УАПЦ, початок 15-го століття), що розташована за адресою вул. Над Ставом, 16. Той же сірий камінь, ті ж зелені куполи, той же затишок. А ще – вигляд на Тернопільський став.
Недалеко від Ставу стоїть Тернопільський замок, хоча його краще назвати віллою, зараз там працює комунальна установа Тернополя. А на площі перед замком – чудовий пам’ятник, подарований місту однією вдячною сім’єю – двоє лелек у гнізді сповивають дитину – лишаємо там копійки «на прибуток». Дорогою назад оглядаємо Катедральний собор (1749-79 рр), розпитуємо у перехожих як дістатися до залізничного вокзалу – нам радять скористатись маршрутками, але ми йдемо пішки, заглядаємо до сувенірної крамниці, спілкуємось з власником, оглядаємо театр та пам’ятники поблизу.
Біля вокзалу нам знову довго пояснюють маршрут і радять скористатися місцевим транспортом, але ми і надалі вирішуємо гуляти. Наша мета – ресторація у стилі Антоніо Гауді. Дістаємось за 15 хвилин ходи. Але, якщо у місті є маршрутки, хтось же мусить ними користуватися?
Після смачної вечері у казковому будинку поспішаємо на вокзал, на останню електричку. Єдина незручність, ця електричка прибуває до Львова близько опівночі, коли важко дістатися у віддалені від центру райони. Та для нас, задоволених подорожжю, це не має значення.
Коментарі вимкнені.