Щедрий вечір мирить ворогів

Вечір напередодні Старого Нового року називають Щедрим. Це свято походить ще з язичницьких часів, тож багато дохристиянських традицій змішались із православними.

Традиція відзначати Старий Новий рік виникла дуже давно. А з’явилася вона через банальну розбіжність календаря “старого стилю” — юліанського — і григоріанського, за яким зараз живе практично весь світ. Тому в ніч з 13 на 14 січня з чистою совістю “досвятковують” найказковіше свято в році, яке у народі називають ще святом Меланки.

Щедрим вечір з 13 на 14 січня назвали тому, що кутю, приготовану цього дня, на відміну від різдвяної, можна було заправляти смальцем. Ось і виходить, що кутя жирна (щедра) і вечір Щедрий.

Окрім куті, у кожній хаті пекли млинці та пироги, готували вареники з сиром. А потім усією цією смакотою віддячували щедрівників, які повинні були після заходу сонця, але до опівночі обійти домівки. Причому щедрівники повинні не просто щедрувати, а й влаштовувати справжні театральні дійства, бажаючи добра та звеселяючи жартівливими сценками. У давнину вранці після щедрого вечора на перехрестях спалювати “Дідуха” — снопи, соломи, які були приготовані ще в Різдво. А закінчувалися урочистості народною забавою — стрибанням через вогнище. Однак тепер вранці 14 січня православні віряни поспішають на святкову службу до церкви, щоби звеличити свого небесного заступника, покровителя християн — Василія Великого, якого вшановували ще за його життя. Василій відомий як і надзвичайно мудрий пастир, богослов та містик, і як прекрасний літургіст.

“Найбільшим ділом життя архієпископа Василія стало заснування монашества, яке поширилося як на Сході, так і на Заході, — розповів настоятель Свято-Преображенського храму в с. Рогачів, кандидат богословських наук, прес-секретар Рівненської єпархії УПЦ КП Василь Рудніцький. — Святий Василій Великий народився у 330 році у провінції Візантійської імперії. Походив він із надзвичайної родини, яка дбала про виховання дітей у християнському дусі. Найкращим свідченням цього є те, що декілька членів Василієвої родини внесені Церквою до лику святих”.

На щедро обдарованого юнака із багатої родини чекала висока кар’єра, проте його душа весь час прагнула чогось іншого, вищого, неземного. Врешті-решт Василій залишив навчання “для життя духовного” та повернувся на батьківщину, щоб заснувати монастир, де зібралася ціла спільнота однодумців та учнів, зокрема його давній друг — святий Григорій Богослов та рідний брат Василія — святий Григорій Нісійський. У безмовності пустелі друзі віддалися молитві, роздумам над Святим Письмом. Так постала перша Василієва монаша спільнота.

Святий був першим у цій справі, адже досі Церква ще не знала монастирів спільного життя, всі дотеперішні монахи жили окремо, кожен по собі, як самітники. Василій вважав такий спосіб життя не зовсім відповідним, а то й небезпечним. Для нього монашество — це немов мініатюрна модель цілої Церкви, яка є спільнотою любові, любові, що сходить від Бога на людей і єднає їх із Господом та між собою.

Із Щедрим вечором, насправді, пов’язано безліч старовинних обрядів і традицій. Так, приміром, у ніч на Старий Новий рік залагоджували конфлікти, ходили миритися один до одного і просили пробачення за непристойні вчинки (причому, відмовити тому, хто просив вибачення, не можна було). Кавалери-невдахи, які отримали у минулому році “гарбуза”, на сватанні цього вечора могли випробувати свою долю знову.