А скільки має бути кубиків пресу – розповідає Віктор Мацикур
У світі навколо м’язів черевного пресу (а точніше прямого м’язу живота) виросли два феномени: ціла індустрія тренажерів, метод та технологій, а також «істерика» (мода, тренди, безкінечні обговорення та прийняття стандартів для фотомоделей та телезірок). Розберемось детальніше з першим. Спочатку анатомія та фізіологія:
Прямий м’яз живота – звичайний м’яз, його функції: при скороченні прямих м’язів живота відбувається опускання ребер, при фіксованих ребрах – згинання тулуба. М’яз піднімає таз в тому випадку, якщо нижні кінцівки вільні.
Як і інші скелетні м’язи він має здатність збільшуватись в об’ємі, для цього йому необхідна стимуляція силовими навантаженнями.
Він складається в більшості з так званих «повільних» волокон, тому здатний довго не втомлюватись, а при сильній втомі відчувається нестерпним печінням.
Завдяки витривалості його можна тренувати значно частіше, чим інші м’язи – навіть щодня по кілька вправ, у кілька підходів кожну, щоразу до повної втоми.
Тренованість м’язів пресу ніякого відношення до кількості жиру на ньому не має, самий тренований і сильний прес може бути вкритий товстим прошарком підшкірного жиру і приховуватиме його рельєф.
З приводу тренажерів можна сказати однозначно – м’яз все рівно може робити тільки те, що він може робити, тому існування багатьох десятків тренажерів це лише спроби урізноманітнити тренувальні вправи. Досягнути сильного скорочення та інтенсивності у роботі можна на будь-якому із цих тренажерів і це залежить від найбільше від правильності техніки та часу під навантаженням. «Битва за найкращий тренажер» безглузда, допоки людина не навчилась інтенсивно та технічно скорочувати свої м’язи.
Тренувальні комплекси, поєднання вправ та комбінації прийомів – це теж тільки способи урізноманітнити тренувальний процес. А мали б слугувати інструментами підйому інтенсивності. Секрету у комплексах нема, окрім «роби більше, роби інтенсивніше, роби довше, роби частіше».
Найскладніше питання-це соціокультурний феномен «шести кубиків». Для фільму «300 спартанців», наприклад, було простіше за допомогою комп’ютерної анімації намалювати всім акторам рельєфний прес, чим потратити кілька місяців для тренувань та дієти тим же акторам. Але головне – ми не сприйняли би образ спартанців переконливим, якщо вони не виглядали би такими тренованими воїнами з видовищними пресом.
«Кубики» стали пропуском у світ моделей, символом тренованості та закріпились у свідомості, як атрибут самих сексуальних чоловіків та жінок. Мабуть це добре, оскільки естетика тіла, доведена до суспільного еталону ще у Стародавній Греції та Римі, надихала всю тодішню культуру. Але пам’ятаємо – «краще – ворог хорошого», давайте не доводити ідею до абсурду. Залишіть екстремальний рельєф та розвиток м’язів професійним спортсменам, а самі тренуйтесь, звіряючись з своїм здоров’ям, здоровим глуздом та реальними можливостями.
Віктор Мацикур, президент федерації бодібілдінгу та фітнесу Тернополя
Коментарі вимкнені.