Залісці – Ватикан для Росії

Невелике село Залісці в Західній Україні називають другим Ватиканом, містом священиків чи просто кузнею кадрів для церкви. Тут стали священиками більш ніж 300 осіб, випередивши за чисельністю місцевих фермерів, вчителів і водіїв. Значна частина залісецьких священиків служить у Росії, але в липні, коли православні відзначають хрещення Русі, вони відвідують свою малу батьківщину.

Слово “залісці” з наголосом на другий склад, означає, що село розташоване за лісом. Правда, за 700 років існування села місцевість навколо сильно змінилася, і тепер воно стоїть якраз посеред лісу. Залісці, розташовані осторонь від усіх трас, вкриті кронами гігантських беріз, каштанів, кленів і волоських горіхів, виявити неможливо навіть з гелікоптера. Не так просто відшукати шлях до села і низом.

Після дощу дороги, які так можна назвати з великою часткою оптимізму, перетворюються в пастку для машин і гумових калош. Проїхати можна тільки кіньми – їх тут запрягають двійками в невеликі дерев’яні візки, що нагадують колісниці древніх римлян. Процокає подібний транспорт, і на вулицях стає так тихо, що можна чути, як крутяться лелеки у своїх величезних, схожих на рятувальні круги, гніздах.
Але от масово, як під час епідемії якої, священики стали з’являтися наприкінці 1970-х років. Дивишся, людина все життя шофером була, їздила на важкому
тракторі, збирала цукровий буряк і раптом в 40-50 років стала священиком

– Знаєте, до нас зазвичай тільки один раз приїжджають, – про всяк випадок попереджає глава сільради Марія Копач, – вдруге таку дорогу осилити неможливо. Ми так мало вибори президентські не зірвали. Де перший будинок на пагорбі стоїть, там взимку завжди дорогу замітає, і нас повністю відрізає від світу. Ось там якраз бюлетені і застрягли. Довелося запрягати сани, тягнути їх через замети – адже в нас і до мінус тридцяти буває.

Чому саме тут, у такому потаємному місці виникло невичерпне джерело священнослужителів, однозначно сказати не може ніхто. Це факт тим більше дивний, що за вісім кілометрів, якщо йти навпростець через ліс, розташована знаменита православна святиня – Почаївська лавра, яка, за ідеєю, і повинна була б стати кузнею кадрів. Але феномен виник саме в Залісцях.

– Віра в цій землі була завжди, храм наш ніколи не закривали, – каже голова місцевої адміністрації Марія Петрівна, у якої в кабінеті на місці традиційного президентського портрета висить Почаївська ікона Божої Матері. – Але от масово, як під час епідемії якої, священики стали з’являтися наприкінці 1970-х років. Дивишся, людина все життя шофером була, їздила на важкому тракторі, збирала цукровий буряк і раптом в 40-50 років стала священиком. Можна сказати, прямо залишали люди трактори в полі і йшли в храм.

Галина Шляхтюк, директор місцевого Будинку культури, буденно перераховує тих, хто круто змінив свою долю. Довгий список прізвищ оповідає про якусь дивну неминучість звернення до Бога.

– Ось Дмитро Киричук довго вчився на хірурга, в Тернополі працював у районній лікарні, а потім став священиком, – каже Галина Іванівна. – Толік Семора журналістом був у великій газеті – священиком став. Старший Бойків серйозно радіоелектронікою займався – став священиком.

– Тобто, ким би людина не хотіла стати, все одно вона буде священиком? – Уточнюємо про всяк випадок.

– Виходить так, – погоджується вона. – Відтоді так і повелося у нас, що практично у всіх сім’ях є священики, монахині або матінки, зайдіть в будь двір – не промахнетеся.