Найкращі інвестиції Оксани Заставної

Ця пара вже не так часто на виду, однак для багатьох тернополян вони залишили помітний слід не лише на вулицях міста, але й в серцях. Всім відомо, що за кожним великим чоловіком стоїть велика жінка. Мені пощастило дізнатись, яка вона, дружина колишнього мера Тернополя – Оксана Заставна.  В ексклюзивному інтерв’ю вона розповіла нам про подробиці життя відомої сім’ї.

… Вони були одногрупниками. Красуня Оксанка два роки наче й не помічала симпатичного старосту групи, Романа.  Воно й не дивно, адже була зразковою дитиною: пари – дім. Студентське життя  в повній мірі – з шаленими розвагами, гуртожитськими традиціями та жартами, їй було не знайоме.

Оксана займалась народними танцями.  Очевидно, що Роман, давно шукав нагоди поближче познайомитись із дівчиною. Тому і почав проводити її додому після занять. .. «Він підкорив мене тим, що справляв враження дуже надійної людини, з ним мені було комфортно, легко.  Роман ніколи не сидів на місці, був, як і зараз дуже активним і ініціативним. Перспективний – я б так сказала» – пригадує Оксана.

Так і зав’язались стосунки, результатом яких стала заява Романа Заставного: «Я одружуюсь!»   Це були перші слова, сказані його батькам, які стосувались її. Не було довгих церемоній, оглядин – відразу ж після закінчення третього курсу навчання в Тернопільському фінансово-економічному університеті відгуляли гучне весілля. Про нього пані Оксана згадує зі сміхом:

–         Гостей було – чотириста п’ятдесят чоловік! Святкували ми в  селі Романа (с. Ласківці на Теребовлянщині – авт.), «моїх» гостей було приблизно тридцять.  А чоловікові батьки запросили на весілля ціле село! Намет – на весь сусідський город. Його тиждень складали, тиждень – розбирали! – сміється Оксана Петрівна.

А потім для Заставних настав період  життя класичної студентської сім‘ї – Роман наполіг, щоб вони перебрались жити у гуртожиток. Пані Оксана зізнається, що так весело, як там, не було більше ніде. Гуртожитське життя тривало дев’ять місяців. Та з появою первістка Петра довелось повернутись до батьків, з якими прожили три наступних роки. А коли чекали другого синочка Андрія, у Заставних з’явилось власне житло. Запитую, які перші надбання сім‘я Заставних внесла в нову оселю.

–         Хто з чим – а ми з дитиною! – посміхається Оксана Петрівна. – Так сталось, що в пологовий будинок я йшла з батьківського дому, а поверталась вже у власний. Так що першою цінністю, яка там з’явилась, був наш новонароджений син. Ще ми мали власний телевізор. А все решта – як і в інших молодих сімей: хтось дав «стінку», хтось каструлю… Не було навіть штор і тюлей! Роман працював тоді в банку, його не було вдома цілими днями – було дуже важко самій справлятись. Петра ми в садок віддали ще в півторарічному віці, заводили найпершим, забирали найпізніше…

Дзвіночки Оксани Заставної

Яка ж вона пані Оксана? Не любить розмовляти про себе, відповідь  будь-яке запитання про її особу, плавно перетікає у чергову розповідь про чоловіка чи про дітей. Надзвичайно жіночна і красива, вона абсолютно непідвладна істинно жіночим пристрастям.

–         Ми не їздимо на «шопінг», я не захоплююсь купуванням речей: купуємо те, що потрібно. Те ж стосується і косметики, парфум – все в міру необхідності. Я займаюсь сім’єю. Також я є головою Благодійного фонду «Діти Тернополя». Благодійністю зайнялась, коли Роман став мером, але не залишила цю справу до сьогодні, адже заснувала фонд з власної ініціативи. Наш фонд допомагає діткам, які через стан здоров’я не можуть відвідувати школу.

Колись дуже любила в’язати, діти були «обв’язані» з ніг до голови! Зараз зрідка можу повишивати, але переважно часу на це не маю.

Є одне захоплення – я колекціоную дзвіночки. У мене вже назбиралось десь сорок дзвіночків, привезених з різних міст України, з різних країн.

Спортом не займаюсь, хоча мої хлопці досить спортивні. Відпочивати любимо на «Буковелі», де чоловік із синами катаються на лижах.

Так що коли їдемо на відпочинок,  я виконую обов’язки «обслуговуючого персоналу», а відпочиваю пасивно – просто дихаю свіжим повітрям. Роман дуже активний, він любить більярд, теніс, лижі.

Коли немає змоги кудись поїхати – влаштовуємо собі «пікнік» біля власного каміну: стелимо покривало на землю, печемо в каміні картоплю, овочі, м’ясо…

Є в нас своя «господарка» – собаки, яких дуже любимо. Були свого часу і хом’ячки, і рибки, і папуги…

А ще вона – добра, спокійна, покладлива жінка, яка вправно водить авто, полюбляє слухати Лару Фабіан,  Джо Дассена, українські «Мандри», Ані Лорак, Віру Брєжнєву.

З гастрономічних пристрастей має одну – полюбляє рибу.

У неї небагато подруг, серед яких, до речі, немає дружин видатних політиків.

«Найважливіша інвестиція –  в дітей»

Сини Заставних – їхня гордість. Старший, Петро, студент, навчається у Києві, освоює ази юриспруденції. Та мама і на відстані тримає дисципліну. Як розповідає Оксана Петрівна, кожного ранку дзвонить до сина, замість будильника.

–         Він сам про це просить. В нас дуже тісний зв’язок, дзвонимо одне до одного по декілька разів на день. Причому, ми у дітей виховали відчуття, що дзвінок батьків – це важливий дзвінок. Слухавку брати – обов’язково. Немає такого: «а, це мама, пердзвоню потім».  Я завжди в курсі, чим займається мій син, які в нього плани на вечір, приміром.

Молодший, Андрій, учень дев’ятого класу. Як будь-яка молодша дитина в сім’ї, він довше залишався «маленьким», однак зараз став більш активним, дорослим. Полюбляє грати футбол, займається «самбо» (спортивне єдиноборство), мріє бути медиком.

А на загал хлопці радяться зі мною про все.

«Дорогий» Роман Йосипович

–         Що змінилося в вашому житті після виборів? І що приніс вам їхній результат – розчарування чи полегшення?

–         Ми почали жити! Просто жити. Роман став спокійнішим, з’явився якийсь внутрішній комфорт, він тепер більше часу приділяє дітям, сім’ї, родині.

Розчарування не було – це точно. Однак бачу, що йому «болить» те, що відбувається в місті. Багато зусиль, докладених ним, просто знівельовані…

–         Який Роман Йосипович у офіційній обстановці нам відомо. А який він вдома?

–         Роман – вимогливий батько, але справедливий. Він з тих, хто задарма не покарає. Він дуже критично ставиться до рідних людей, однак ще більш критичний до себе. Зараз діти значно більше прив’язані до батька, аніж до мене.

Полюбляє родинні свята, такі як Великдень, Різдво. Має свою коронну страву: фірмова рибна юшка, якою ми завжди частуємо гостей. Любить виключно домашню кухню: борщ, голубці…

На сніданок кожного дня їсть гречану кашу з молоком. Жартуємо, що це «дороге задоволення» в сучасних умовах, адже гречка зараз в дефіциті – посміхається Оксана Петрівна.

Він дуже вимогливий, але й відповідальний, не любить «халяви», як і не любить вихвалятись тим добрим, що зробив для когось.

Більшу частину часу проводить на роботі,  тому домашні обов’язки – на моїй відповідальності. Тобто я купую продукти, я  оплачую рахунки.

Надзвичайно проста, приємна, жіночна пані Оксана, розповіла чимало про особисте життя «пост-мерського» періоду.   Однак не оминула і не менш цікавого часу – коли ні Роман Йосипович, ні Оксана Петрівна ще й не здогадувались, що вони стануть такою знаковою парою для Тернополя. Ні грама зверхності, ні краплі пафосу у її розповіді переконали мене – вони не змінились з тих років.

Оля Терещук